На презентації чудової поетичної книги поета Григорія Склярова «Джерела б’ють», яка відбулася в Сумах, познайомився ще з одним цікавим та непересічним поетом – Сергієм Замченком. Дещо пізніше дізнався, що він не тільки поет, а й композитор. А ще – співак. Причому, все це об’єднаю одним словом – прекрасний… Вирішив, поспілкуватися із Сергієм Замченком, і цю бесіду донести до читачів інтернет-порталу БУТТЯ і ЖИТТЯ (БіЖ).
–Сергію Володимировичу, особисто вважаю, що все в житті будь-якої людини розпочинається на маленькій батьківщині – там, де вона народилася, вчилася, виростала… І де ж Ваша маленька батьківщина?
–Доброго здоров’я всім! Моя маленька батьківщина – мальовниче село Павленки, Лебединського району Сумської області. Тут я народився й виріс.
–Тут Ви й опанували перші ази музичної культури?
–Ніякої музичної школи я не закінчував, нотної грамоти не знав, бо виріс у звичайній сільській школі, де уроки співу в розкладі були, але, власне, без співу як такого… Бо на селі спеціалістів на той час не вистачало, і вчитель змушений був нам диктувати біографію композитора, ми її записували цілий урок, а на наступний урок ми біографію цього ж композитора вже розказували, як вивчений віршик. І так далі проходились по всіх композиторах… Тобто. в музиці я спеціаліст лише по біографіях композиторів-класиків. Але ще до першого класу нашої сільської школи ми зі своїм другом , а сьогоднішнім кумом Павленком Анатолієм, весело ходили по селу Павленки і наспівували свої перші пісні, тримаючи гордо в руках недопалки від цигарок наших батьків. До речі, ми й зараз часто зустрічаємося і співаємо з Анатолієм, але вже без недопалків, бо кинули палити ще до першого класу школи…
–Після закінчення школи, що було далі?
–Далі було навчання, військова служба.
–Потім?
–Потім навчання на історичному факультеті Сумського педінституту. Під час навчання студенти подарували мені гітару. Довелося на ній щось творити-витворяти…
–До декого творчість приходить з дитинства, декого – дещо пізніше… А коли Ви відчули, що оце прийшов саме той час, коли треба вже починати займатися творчістю…
–Все почалося декілька років тому зі звичайного привітання до дня народження. Вирішив привітати близьку людину не телефонним дзвінком , а особистою піснею. Зайшов на студію, записав її і привітав, відправивши пісню адресату. Це була пісня «Сонечко»…
–Коли до Вас приходить натхнення – темної ночі, світлого ранку, ясного дня, а чи тихого спокійного вечора?
–Над піснею працюють професійні композитори й поети. Я ж над піснею взагалі не працюю, вона виникає сама по собі за певних обставин. Наприклад, зібралися ми з друзями, заспівали за веселим столом. А під ранок, під впливом дружньої енергетики нашої веселої компанії, з’являється в мене нова пісня. Друзі про це знають, тому надовго не залишають мене наодинці, й часто приходять з пляшкою коньяку, сприяючи, таким чином, виходу вже під ранок на світ моєї нової пісні. Ну, а стосовно музи, то мені, зазвичай , достатньо заглянути у вічі наших чарівних сумчанок, щоб під ранок теж з’явилася нова пісня.
–Скільки пісень вже у Вашому репертуарі?
–Близько тридцяти-сорока…
–Прослухавши, вірніше передивившись на відео дуже багато Ваших пісень зауважу, – тематика різна, але все ж таки переважають ліричні твори…
–Згоден з Вами. Хоча співаю переважно не власні, а народні пісні.
–Ви комусь персонально присвячуєте свої пісні?
–Так. У репертуарі переважають пісні, присвячені мамі, тату, синам, друзям…
–Яка перша пісня? І що спонукало її написати? Якийсь же поштовх для цього був?
–Перша пісня – «Сонечко». Підштовхнуло до її написання, звичайно, ж кохання…
–Звернув увагу, що у Вас є пісня на слова відомого в Україні артиста Костянтина Степанкова… На жаль, його вже давненько немає на цьому світі… А як його вірш дістався Вам? Зрозуміло, що тут діє ще й авторське право…
–Написання пісні тісно пов’язане з моїм захопленням футболом. Раніше співав я лише під гітару. Найчастіше це траплялося після повернення з чергового футбольного матчу. Наша Голубівська команда під керівництвом уславленого воротаря Андрія Мельника успішно грала на першість Лебединського району не лише на головному стадіоні Лебедина, а й на майданчиках інших сіл нашого району. А взимку ми не менш успішно перебиралися під дах, в зали, й грали у волейбол чи міні-футбол. Якраз після одного з цих футбольних матчів і виникла моя перша пісня. Стимулом для її написання були наші з друзями веселі посиденьки за святковим столом після футбольної гри – причому незалежно: успішна ця гра для нас була чи ні. Святкували все одно від душі. Повернувшись після святкування чергової футбольної поразки до додому, пізно ввечері, я прочитав, випадково, рядочок в газеті «Бульвар» російською «Без тебя вино не вино, без тебя вечер не вечер». Рядки запали в душу, але продовження цих слів в газеті, на жаль, не було і я вирішив їх сам продовжити, взявши в руки гітару. На диво швидко підібрав акорди, дописав власні три куплети до цього рядка, і під ранок вже була готова пісня. Музика моя, слова теж, але ж за виключенням кількох рядочків. Тому вирішив я знайти автора цих рядків, щоб дописати його в авторство під час реєстрації пісні. Поїхав до Києва. У Києві я переговорив з журналісткою «Бульвара Гордона», яка порадила звернутися до архіву газет і журналів. Архів відвідав відразу, того ж дня. Тільки там я і дізнався, що автором цього рядка є народний артист колишнього союзу Костянтин Петрович Степанков, який ще в 50-х роках минулого століття присвятив ці рядки своїй студентці, в яку сильно закохався. А Кость Петрович на той час якраз працював викладачем у неї в інституті. Лише згодом ця студентка стала його дружиною. А була це не хто інша, як Ада Миколаївна Роговцева, народна артистка СРСР , народна артистка України, а сьогодні ще й Герой України. Згодом я потоваришував з Адою Миколаївною та її донькою Катериною. Тепер, коли ми з нею зустрічаємося, то Ада Миколаївна, дружньо обіймаючи, звертається до мене, жартуючи, завжди зі словами «Без тебя вино не вино…»
–Участь у творчих конкурсах-фестивалях брали, берете, а чи в престижних плануєте взяти?
–Ні. Я ж співаю тільки для власної душі. На запрошення виступити відгукуюся рідко, бо сцена – це не моє, та й співати правильно, звичайно ж, не вмію. Просто пишу пісні собі в радість, і співаю їх як умію. Хоча відмовити друзям інколи не в силах, і виступаю на презентаціях з нагоди виходу їхніх книг чи на святкових заходах. З гуртом «Старі пеньки» одного разу ми все ж таки виступили. Минулого літа друзі вмовили мене з’їздити на конкурс-фестиваль «Боромля 2019». Там , як не дивно ми, гурт «Старі пеньки», стали лауреатами й отримали з друзями першу премію за виконання моєї пісні «Вітер гуляє» . Раніше я також отримував пропозиції від відомих виконавців щодо написання їм пісень. Але це мене чомусь не цікавить…
–Ви за професією вчитель історії. Чому б Вам не написати суто історичну пісню? Хоча про козаків Ви вже й написали…
–Цікава пропозиція. Як надумаю, то Вам першим і повідомлю про її прем’єру.
–Дякую… Особисто Ви на яких музичних інструментах граєте?
–На гітарі. Хоча набридав колись студентам «грою» на баяні й фортепіано під час сесій…
–До складу колективу «Старі пеньки» – назва, до слова, не ординарна – хто входить? Професійні артисти, аматори?
–Гурт «Старі пеньки» – це аматорський колектив друзів, які не мають ніякої музичної освіти, але співають завжди весело і від душі.
–Ви в юності займалися кількома видами спорту. Якими? І де мали найвагоміші досягнення?
–З дитинства люблю ігрові види спорту, особливо – футбол. Займався східними єдиноборствами.
–Ви й досі займаєтеся боксом… а ще – танцями… Як Ви це поєднуєте? Розкашіть, будь ласка, більш детальніше…
–Поєднувати це зовсім не важко. Крім музики, захоплювався раніше ще й легкою атлетикою, дзюдо, футболом. Ну, а зараз, після отриманої травми на футболі, переключився на бальні танці та бачату. Пару раз на тиждень відвідую ці заняття, які дають можливість залишатися у добрій спортивній формі.
–Ви написали музичну комедію – яку? Вона вже десь була зіграна?
–Написав сценарій до власної музичної комедії «Весілля по-сумськи». До цього сценарію написав і кілька жартівливих пісень. Можливо, ми незабаром побачимо цю комедію на сцені одного з театрів України, якщо режисери не відкладуть її в довгу шухляду. Хоча цей сценарій вже пройшов перший тур відбору й візьме участь влітку в конкурсі на найкращий сценарій року.
–Сергію Володимировичу, а як Ви ставитеся до футбольного німецького клубу «Баварія». Що Вас з ним поєднує? І чи з кимось із футболістів команди Ви особисто знайомі?
–Протягом десяти років я був директором благодійної організації. Написавши власний проект, звернувся з ним в 2003 році в Мюнхені до Голови правління мюнхенської команди ФК «Баварія» Карла-Гайнца Румменігге. Переговорили ми з ним і він запропонував знову прийти на базу «Баварії» наступного дня. Проект мій йому сподобався, і ми співробітничали протягом тривалого часу. До речі, в 2003 році я написав Статут першого в Україні фан-клубу мюнхенської «Баварії», і зареєстрував його в Мюнхені. Тобто, в нашій Сумській області з того часу існує перший в Україні офіційно зареєстрований фан-клуб «Баварії» під назвою «FC Bayern-Ukraine». В 2006 році познайомився з колишнім президентом ФК «Баварія» Францем Беккенбауером. Познайомився і з відомими футболістами клубу Гердом Мюллером, Зеппом Майєром, Олівером Каном…Так мені вдалося поєднати власну роботу з моїм захопленням футболом…
–Поспілкуємося ще трішки про творчість. Чи плануєте видати збірник своїх творів? У Вас вже є видані власні музичні диски?
–Збірника своїх творів я не маю, та й музичні диски зараз не в моді. Тому пишатися особливо нічим. Пишаюся, можливо, тим, що маю можливість хоч і пізненько, в осінній період свого життя, з радістю і бажанням займатися улюбленою справою. Якщо до пенсії ми всі в суєті суєт зайняті сімейними проблемами і гонитвою за матеріальними благами, то зараз я вже нікуди не спішу. і лише з усмішкою спостерігаю за тими, хто метушиться в цій суєті суєт…
–Хто Вам допомагає записувати пісні, і створювати чудові відео? А композиції до них придумуєте самі, а чи хтось з професійних режисерів?
–Пісні записую в сумських міських студіях, а створювати відео допомагають друзі. Професійних режисерів не залучаю, пишу сценарії сам. Велику роль в зйомках кліпу відіграє також досвід і професіоналізм друзів-відеооператорів.
–Яку б Ви запропонували свою відео-пісню багаточисельній аудиторії інтернет-порталу БУТТЯ і ЖИТТЯ (БіЖ)?
–Щойно мені зателефонував один із учасників нашого гурту «Старі пеньки» і повідомив, що на одному з каналів ТБ транслюють зараз наш кліп до «Пісня водія». Це приємно. Тому можете цей кліп і запропонувати Вашим читачам. Хоча можна й кліп до пісні «Вітер гуляє». А, можете обрати на власний розсуд… Покладаюсь на Ваш смак і вибір…
–Щиро дякую за цікаву бесіду.
–Вам теж дякую...
Інтерв’ю взяв Іван Житник, член Національної спілки журналістів України.
Від інтернет-порталу ЖИТТЯ і БУТТЯ (БіЖ): прослухавши пісні Сергія Замченка, вирішили запропонувати своїм читачам пісню «Весна». Та й на дворі нині теж весна…