Продовження роману ІВАНА ЖИТНИКА «З А Д З Е Р К А Л Л Я».
Попередні публікації у розділі ЛІТЕРАТУРА за 18, 19, 26, 28 листопада, 03, 06, 16, 21 грудня 2018 року, 01, 11, 22, 26 січня 2019 року.
З А Д З Е Р К А Л Л Я
Роман
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
ОСА-Що за дзеркалом, панове?
-Задзеркалля…
_Автор.
30 .
«Зіронька моя. Я не можу жити без тебе. Хочу зустрітися зараз, цієї миті. Все моє єство потребує твоєї присутності. Якщо вранці не побачу - помру», - Борис розплющив очі. «Це ж треба, щоб ось такий сон приснився». Якусь мить він лежав нерухомо, пригадуючи. Пригадуючи … вчорашнє озеро. А чи воно насправді було, чи тільки уві сні? Синє, синє озеро… На березі - він, Люся, Руся і …Оксана. Дівчата, чи жінки, чи хто там вони - подруги? - ласкають і ласкають його, Борьку. Обціловують, пестять кожен закуточок його тіла. По черзі. Люся цілує в губи, Руся - в щоки, Оксана… Міняються місцями і цілують, цілують… Йому приємно й солодко.
І раптом невідомо звідки з’являються Геракл, Гром, Кріт. Вони відтягують від нього дівчат і починають самі насолоджуваться з ними. Він хоче перешкодити робити це їм і звестися , але не може. Руки й ноги в нього зв’язані. Хто ж їх зв’язав?
А дівчата пручаються, але не вириваються з обіймів хлопців, а тільки якось по - мишачому пищать - пищать. Геракл регоче: « Награвся, Кенте, тепер відпочинь! Ми з дівчатками - солодульками побавимося! Приємно як, приємно!..» І його істеричний регіт ще довго вчувається. Борька нарешті скинув із себе важкі ланцюги сновидінь, схопився на рівні. І онімів - Гром навів на нього пістолет. Чорна цівочка дула дивилася прямісінько в праве око Борьки. «Чому в праве, а не в ліве?» - подумав Шаригін.
«Я не вбив тебе на рингу! - сичить Гром. - Тепер тут тобі каюк, Кенте!» Постріл! Борька присідає. Куля шмигонить над його головою і врізається в одну із двох берізок, під якими щойно бавився з дівчатами. Берізка хилиться долу, а Борька шепоче: « Зіронько, моя, я не можу без тебе…» Знову постріл. Та куля летить уже не над Шаригіним, а поруч із ним, потім розвертається й летить назад і влучає в голову …Грому. Голова шматками розлітається врізнобіч. Борька ще й подумав: «Був Гром, а лишився вершник без голови».Крові ніде немає. Тільки очі Грома, мов тенісні м’ячики , підстрибують на піску. Жах! Гром без голови побіг до озера - шубовсь у воду. Язик, зуби та губи плавають на поверхні. А губи ще й шепелявлять: « Наловимо риби, нагодуємо Кента! Ми ж рибалки!»…
Від цих слів у Борьки - паморозь по спині, він струшує, а її все більше й більше. Моторшно, ух! Та він заганяє свій страх у пісок. І давить його, давить босими ногами. Від гарячого піску палають ступні, аж дим іде. У Русиних руках якимось дивом опинився…пістолет. Борька, погасивши вогонь на ногах, підступає до Русі. « Це ж пістолет Грома?!» «Так! А навіщо він йому? Він уже он риби наловив повні штани. Ри - ба - л - ка ! Ха - ха - ха!» Руся відступає і Борька бачить, як до нього повзуть, мов гади, Геракл і Кріт. Вони інколи піднімають руки до неба (моляться чи що?). Незрозумілі звуки виповзають з їхніх невідомо чому чорних ротів, цівочками ллються з продірявлених зубів. І через тонесенькі змійки - губи бряхаються на пісок. Борька нарешті ледь розібрав їхній шепіт: «Господи, відведи від нас руку з пістолетом Оси…». Чому Оси, а не Русі? Стоп. Здається, вона й вчора на озері якось промовила: « Я Оса - Руся…» Колись і Ромка Ромащенко згадував про втаємничену Осу.
Хто ж вона насправді ця Руся - Оса? Може, й не сестра Люсі? Але ж на спільницю Геракла та Крота також не схожа.
Чому ж вона не стріляє? О! Тепер дуло ствола повернула на нього, Борьку. Невже все ж таки спільниця цих «харцизників»? Вистрілить у нього, чи ні?
Та Оса і в нього не стріляє.
«Зіронько моя, я не можу жити без тебе…»
Руся ногою товче Геракла і знову наводить на нього зброю. Кріт обнімає вже не руками, а ніби клешнями павука ногу Русі і починає скавучати… наче собака. Потім відпускає клешні, і як подобає кротові, заривається в пісок. Зверху тільки ноги стирчать - довгі, худі, волосаті.
У Геракла несподівано відривається голова й котиться, котиться до озера. І…шубовсть у воду. Плюх, і більше її не видно.
«…Тьху ти!».
Борька Шаригін ледве прокинувся. Обвів очима кімнату і нарешті збагнув, що він не на пляжі, а вдома. Пригадав, що мати з батьком поїхали в гості, до Буйноцвіту, до дядька Петра та тітки Степаниди. Сніданок доведеться тепер самому розігрівати. Цього він ще з дитинства не любив. Та порожній шлунок почав нагадувати, що голодний ситому не товариш.
Тріщала й голова: « Невже струс мозку?» Відганяє цю недобру думку. Бо коли б після кожного бою був струс, то вже б усі мізки повилітали. «Переболить», - як і завжди, заспокоїв себе. На це два - три дні витратить. Потім відпочине. Повернуться батьки, махне до Оксани . Провідає і нарешті по - справжньому освідчиться у вічному коханні. Віч - но - му! Оце придумав. По - е - т! А потім запропонує руку й серце…
Та поетичне почуття почали затьмарювати спогади про вчорашній день і вечір. Хоча чому затьмарювати? Очі Русі, ніжні й палкі поцілунки, інтимні стосунки викликали приємні відчуття і на серці, і в тілі. Всього цього в нього ще не було з Оксаною. І чи буде після цього всього? І чи буде коли, якщо про все дізнається вона. Це ще питання …
От іще!.. Знайшов чим перейматися! А з Русею дійсно було дивно. Перед такою красивою та привабливою дівчиною, вірніше жінкою, ніхто б не встояв. Звичайно, коли б вона цього сама забажала. А от Борьку захотіла. І оте «хотіння» він також не міг перебороти в собі. Та й навіщо? Молодість, правду кажуть, буває раз у житті. І якщо вже судилася така краса для нього, то чому б і не навтішатися сповна. І Борька натішився. Навіть зараз відчував приємний запах її тіла, і непереборне відчуття знову стиснути його в обіймах.
Задзвенів телефон. «Мабуть, Клямкін?» Так і є - в слухавці голос Геннадія.
-Борь, доброго ранку. Як справи?
-Сам знаєш, справи в прокурора, - буркнув Шаригін у відповідь. - У мене ж голова тріщить…
-Чому болить? Є цьому причина?
-Причин, хоч відбавляй. Пізніше розповім.
-Гаразд. З головою якось розібралися, - замовк раптово Геннадій, чути, як з кимось розмовляв, потім. - Ти вчора де був після бою?
-Я…я… - не зміг одразу відповісти Шаригін. Тоді отямився: - Ти про все знаєш?
-Служба в мене така, - весело нагадав Клямкін.
-Звідки веселощі?- здивувався Борис.
-Звідти, звідки й твій сум…
А в трубці: «пі-пі…» На тому боці поклали слухавку.
«Чому його зацікавив учорашній вечір? Невже стежив за мною? Не сам, звичайно. Хлопці його за мною шпигували…Незрозуміла якась склалася ситуація. Нізвідки з’являється Руся. Приваблює і зваблює. Потім якісь типи з кущів підглядають за «процесом»…Тепер ось Клямкін зі своїми натяками. То що ж навколо нього, Борьки, діється?»
Із цими думками прямцем - на кухню. Дуже ж бо зголоднів - з учорашнього ранку нічого не їв.
Відчинив дверцята холодильника. Слава Богу! Мати про синочка потурбувалася - провізії тижнів на два вистачить.
Тільки - но відрізав кілька шматочків «салямі», як знову завадив телефон. Тепер уже мобільний, довелося повернутися до спальні. Номер невідомий.
-Алло, Кенте! Ти вже проснувся?
-Ну?!
-Це я - Гармаш.
-Ну?!
-Давненько ми з тобою не спілкувалися. Давненько…
-Звідки в тебе номер моєї «мобіли»?
-Не так це й важливо.
-Кажеш, Гармаш? Я такого чомусь не пригадую.
-У армії, мабуть, тобі мізки повибивали. А мо’, вчора на рингу?
-Та ні, з мізками якраз у мене все гаразд, а от хто такий Гармаш, ніяк не згадаю. Може, це ти - Кріт?
-Полегше на поворотах. Я - Гармаш Максим Вікторович. До твоєї уваги: на даний час - заступник директора спортивно - оздоровчого клубу «Орлеан». Чув про такий?
-Авжеш… Бандюків там море…Що треба? «Роди» швидше, мені ніколи.
-Ти все ж такий, як і раніше, - нетерплячий…Це недобре.
-Пішов ти…
Мовчанка.
Згодом:
-З тобою хоче поговорити директор клубу Ларіон Васильович Брилюк.
«Ти ба! Геракл - уже директор! - здивувався Шаригін. - Легалізувалися іроди! Що ж вони тепер задумали?»
Після того, як Борис розшукав Люсю Печоріну на квартирі в Геракла, минуло вже чимало часу. Але ті події так і не зітерлися з його пам’яті. Справа тоді дійшла до суду. І тодішній прокурор Маківчук, і його заступник Майстренко доводили: Печоріна повія, Брилюк і Гармаш - її жертви. Шаригін - злочинець, який із незареєстрованого пістолета хотів убити їх обох.
Суд розібрався в ситуації. Борьку відправили до війська. Встановлено було, що пістолет належав Роману Ромащенку, який покінчив життя самогубством. Правда, тіла покійного у вигорілій кімнаті так і не знайшли. Дехто запевняв - воно зотліло повністю. А дехто - його там і не було…В газеті написали: « Лідер злочинного угруповання Роман Ромащенко загинув від вибуху газу в квартирі.. Поки що невідомо - смерть насильницька чи за власним бажанням.
Його сестра і спільниця Людмила Печоріна вкрала особисті речі в студентки Оксани К., перебуває під слідством і незабаром постане перед судом. Потерпілі Ларіон Брилюк і Максим Гармаш подали касаційну скаргу щодо закриття кримінальної справи проти Бориса Шаригіна, який нині служить в армії. За неофіційними даними, Шаригін був «правою рукою» в Ромащенка…»
Цю інформацію Борька запам’ятав на все життя. І вгамується (та чи забуде?) тільки тоді, коли доб’ється правди про загадкову смерть «афганця» Романа Ромащенка, і всі безпідставні звинувачення, які висувалися проти нього, будуть скасовані.
Смерть «душмана» - то протест чиновникам за їхні безчинства, усьому суспільству протест, протест проти несправедливості, яка нині коїться. Його смерть - докір тим, хто скалічив молоді душі, а потім кинув їх напризволяще. Та інколи Борис задумувався: де ж обгоріле тіло нещасного? І кого, чи що сховано в могилі на цвинтарі? На це питання так ніхто й не дав відповіді.
Та він, Кент (так його назвав Ромащенко) колись напише про це. Обов’язково напише! Правду про Ромку місто повинне знати!..
-Привіт, Борю, - пролунав статечний голос Геракла . - Відразу знімаю будь - які недоречні твої запитання: я вже не колишній Геракл, а Ларіон Брилюк - директор найвпливовішого в місті клубу «Орлеан». Ти вже, мабуть, знаєш …
-Що тобі? - ця тирада набридла Борьці.
-Відверто?
-Навіщось же розшукував номер моєї мобілки?
-Це не так уже й складно у наш час.
-Не грай у дурника, кажи.
-Добре. Не психуй. Ми на тебе чекали надто довго. Знаєш чому?
-Щоб нову касацію подати?
-Та ні. Те вже «проїхали». Хочемо запросити тебе до нашого клубу.
-Щоб за вас виступати? Я правильно розумію?
-Дуже правильно. Тямкуватий ти, хлопче, - непідробно зрадів Брилюк. - Сам розумієш, що життя така штука, в якій інколи вороги стають друзями. Ти нам потрібен. Зараз ми збираємо супер - команду, яка виграватиме не тільки в Україні, а й на чемпіонатах Європи та світу. Повір, для цього у нас все є: боксери, «бабки», умови для тренувань…То як?
-І скільки мені «зелені» припадатиме?
-Виграватимеш - купатимешся у ній. Розумієш? Плюс чотирикімнатна квартира в центрі міста. Підходить?
-Здорово! - випалив Шаригін, по - справжньому вражений такими умовами.
Якщо чесно, постійне безгрошів’я вже набридло. І ця: затісна навіть для одинака «хрущовка» в промисловому районі міста - також надокучила. В міліції мати отримує не таку вже й високу платню, а батько взагалі лишився без роботи. Коли почне працювати завод - невідомо. Освіти у Борьки поки що ніякої (та чи й потрібна вона в даний час -питання), піти в міліцію служити - знову мізер.
-Усе це, звичайно, заманливо, але хочу обміркувати пропозицію. -Ні! - не погодився Брилюк. - Відповідь потрібна зараз. Зрозумій, над нами теж є начальство. Результат для них - невідкладний…
-І все ж таки я подумаю.
-Пацан, який же ти затятий! Відкрию тобі таємницю: доки ти мізкуватимеш, справа про твоє вчорашнє гвалтування Русі лежатиме на столі в прокурора…
-Що - о - о?
-Осу - Русю, знаєш?.. Пригадаєш, зателефонуй!
Від почутого в Бориса перехопило подих - це вже занадто! Яке ґвалтування? Підроблено! Тепер йому почало доходити: його «круто» підставили. Підставили ось ці геракли, кроти…А павутиння навколо нього, виходить, сплела красуня Руся. Ох ти! Оце влип! Тепер усе місто сміятиметься - Кент - ґвалтівник. А Оксана? Йо - ма - йо…
Як він вчора не зміг вирахувати, що в житті так просто і кайфовово не буває. Тільки в мишоловці сир безкоштовний. Як він про це раніше не подумав! Не здогадався, що Оса - ніяка не Руся Печоріна, а просто - напросто підстава. Блін!О, блін! Блін!..
«Нічого собі таємнича дівчина. Ох і боляче кусає оса…»
-Затремтів? - знову обізвалися з з мобілки. - Заспокойся. Подумай, що я сказав. Завтра о десятій чекаю дзвінка. Будь здоров - не кашляй!
Вражений від почутого, Шаригін бухнувся в крісло.
Ситуація кількарічної давнини майже повторюється. Тільки замість Люсі - Руся, замість шантажу за телефонні апарати - згвалтування. Проте, звідки вони знають про мої стосунки з Русею? Вона розповіла? А може, ті типи з кущів? Хто ж це все влаштував? Геракл із Кротом про це не додумалися б. Ага, вони про якесь начальство казали.
Звідти, напевне, все і йде. Але хто ж те «начальство»?
А Руся? Русі добре заплатили, от і все. А хто нині від «бабла» відмовиться? Та ніхто. Все продається і все купується.
А Русі все одно кого підставляти - Борьку, так Борьку, Сеньку, так Сеньку… Навтішався, блін… Нараз зринули мовлені Русею слова: «… я, розумієш, не сама від себе». А потім: «я з тобою тут не тільки заради забави…» Ось звідки ноги ростуть. «І ніяка вона, Руся, не сестра Люсі. А просто дівка підставна, на яку клюють ось такі дурні та пришелепки, як я».
Дзвінок. Знову Геракл.
-Вибач. Забув попередити. У нас є касета твого зґвалтування Русі. Оригінал потрапить на стіл прокурору, а копія - до Оксани Красюк. Гадаю, в неї вона викличе ну досить високу зацікавленість…Кент, ти лохнувся!...В натурі, сам винен…Ось тепер - бувай. До завтра!
Далі буде.