Байка
Гарбуз котився по городу
І у крісло враз злетів…
Почав він нищити природу,
Все на пилок – для комарів...
Розправив плечі гарбузячі,
Бо ж «шишка» він тепер якась...
А оченята ті ж – козлячі,
Але до нього тепер – зась…
І тільки перці не скорились,
І все перчать його й перчать.
А інші вже угомонились,
А іншим всім на все начхать.
Вони його раніш вітали –
І бур’яни, і буряки…
«Ура!» йому тоді кричали,
Неначе стійлові бики.
І став рішати все для себе,
А на підмогу взяв бур’ян.
Зробив себе царем від неба –
Через брехню, піар, обман…
Та городяни зрозуміли,
Гарбуз під себе все гребе.
І вже у дечому прозріли,
Бо він й город ввесь забере.
Усі зібралися й сказали,
Що годі вже йому гребти.
І з крісла вже його скачали,
Город же треба вберегти...
…Гарбуз котився далі й далі.
І аж до річки докотивсь.
Обмив водою всі «медалі»,
Якими так колись гордивсь.
Тепер сидить гарбуз і дума:
«Ну що ж у нас то за народ?
Робив для них без «пилу й шума».
…Більш не вернувсь він на город…
ххх
У байці тут мораль така:
Город прогнав вже дурака.
І не росте непотріб тут…
І всі мирнесенько живуть…
Іван Житник.
03.09.2020 р., 12 год. 00 хв.