Ніч пливе, мов човник небом…
Сяють зорі повсякчас…
Шепотіла ти: «Не треба…
Не прийшов до нас ще час…»
Губенята тихо кажуть,
оченята ж іскри ллють…
Губенята «бантик в’яжуть»,
і нектар свій віддають…
Я нектар відчув миттєво…
роси впали до очей…
Та тепер це не суттєво…
Не вернуть вже тих ночей…
…Місяць з зорями сміялись…
І принишкла тепла ніч…
Ми очима ще кохались,
наближаючись навстріч…
Наближались, наближались
і з’єдналися вуста…
Літня ніч тихенько спала,
а в ній – юність золота…
…Ніч пливе, мов човник небом…
Сяють зорі повсякчас…
Повернуть би ніч нам треба…
Що пливе тепер повз нас…
Іван Житник.