Життя в оренду

Закінчення повісті ІВАНА ЖИТНИКА «Життя в оренду».

Попередні публікації в розділі ЛІТЕРАТУРА 28,29 грудня 2019 року, 03, 08, 25 січня, 02, 14 березня 2020 року.

            ЖИТТЯ  В  ОРЕНДУ

                    Повість

18.

Мов знали ми, що відцвіте калина,

І ягоди розсипле на путі...

...Стаю перед тобою на коліна,

Цілую ці коліна золоті!

(Михайло Шевченко, «Це літо нам багато дарувало...»)

Ольга Ярова добігла до поля, незчувшись і як. Хустиною витерла спітніле чоло. Зупинилася перед Заліщуком: «Що з ним?»

Іван Степанович відвів очі і пошепки сказав:

-Він зробив усе, що міг...

Ольга важко, аж наче зсередини, схлипнула, сльози капнули на пшеничні недогарки.

-Його забрала «швидка», до області одразу повезла, - додав Заліщук. - Надіятимемося на краще, Олю...

Замість епілогу

Несміливо, через товщу хмар пробилося сонце, кинуло сніп промінців на землю. Все проснулося мовби. Сонцелюб - жайвір миттю випурхнув увись і защебетав, життєрадісно потріпуючи крильцями. І колосся ніби звеселіло - покотились полем золоточубі хвильки, перешіптуючись поміж собою.

А Ярова ходила серед мовчазних односельців сама не своя і допитувалась:

-Він житиме? Правда ж, Артемко житиме?

Та ніхто їй чомусь не відповідав. Обличчя криничан - змарнілі, посірілі, навіть сонце їх не висвітлювало.

І лише поле, як здалося всім, важко зітхнуло і тільки їй, Ользі, провістило: «Живий...».

Іван Житник.