Народилася й живе в місті Буринь. Із 2009 року – арт-директор WEB компанії «Діатекс Медіа».
У 2017 році навчалася в Академії ІТ-освіти (IT Education Academy) за спеціалізацією: WEB-Design, SEO та IT marketing, основи WEB-програмування.
Наталія Кузнєцова-Віноградова є членом громадської організації «Ділові жінки України».
У 2019 році стала засновником та головою ГО «Укрфонд «Лінія Життя». Веде кілька інтернет-сайтів.
А ще Наталія пише чудові вірші. Готує до друку свою першу поетичну збірку.
Вона – член Національної спілки журналістів України.
Переконана, що сучасна жінка повинна бути діловою й лірично-ніжною…
Має прекрасну родину, вона – любляча дружина, донька, мама й бабуся…
Пропонуємо читачам інтернет-порталу БУТТЯ і ЖИТТЯ (БіЖ) добірку нових віршів Наталії Кузнєцової-Віноградової.
Мамі
Мамо рідненька,
красунечко люба.
Скроні вже сиві –
То доля сумна…
Залишила щирим
Своє ти серденько…
Хоча і немає
одного крила.
І завжди мене
вчила любити…
Вірити людям,
робити добро.
У Бога просити,
щоб міг всіх простити:
«Друг чи не друг –
не роби йому зло».
Дякую мила,
Радію, що поряд.
Дякую, мамо,
Що вчила ти жить.
Я знову молитиму
сонце і зорі,
Щоб не спинялась
життєвая мить….
Родова калина
Родова калина з листям винограду
Посплітались в небі, наче їхні долі…
По землі плелися віти-руки й лози,
Розірвати долі вже ніхто не взмозі…
Душа хоче літа
Душі так літа хочеться...
до щему!
Щоб вічний простір моря
можна плескать.
Щоб вітер рук твоїх не обіймав
без мене,
А зорі...
хай мої мрійливо
очі пестять…
Бабине літо
Вже осінню пахне…
І листя жовтіє.
І птахи готують своїх пташенят
Летіти за обрій, летіти до літа,
Де теплий пісок для малих лапенят.
А я залишаюсь кидатись листям,
А ввечері чай і цікавий роман.
І пахощі скошених трав на обійсті,
І теплий, тягучий ранковий туман.
І кетяг калини у мами удома,
І айстри, жоржини буяють в садах.
Я бабине літо чекатиму вдома,
І осінь чекатиму тільки у снах…
Істина?
Не все, що бачиш – має бути правдою,
Не все, що кажуть – може бути істиною…
І дружба може стати зрадою,
І дерево не завжди сипле листями…
І знову дорога…
І знову дорога, і небо – знову
таке чарівне, таке чудове…
Таке, що просто немає мови, –
обрій пливе смарагдовий.
Я закохана в небо
Я закохана в небо,
В його сині безкраї.
Я закохана в небо,
А чому? я не знаю.
Може, душі рідненькі
В мене і неба.
Може, думки легенькі,
А може, так треба...
Плескалось добро з очей зелених…
А добро плескалось із очей зелених...
З посмішки в куточках – світлих промінцях.
Наче в тому морі, що в краях південних,
Все добро тихенько прижилось в очах...
Мажорна зима
Туман укрив поля,
Вони неначе ворон.
Мокрющі та сумні.
Вже хочеться зими,
Щоб пронеслась мажором.
Захопливою казкою
В звичайному житті…
Душа не старіє
Душа не старіє,
Старіють думки.
Вони крізь роки всі рояться.
В очах застигають,
І в серці вони
Іще сивиною срібляться.
Їх пам'ять вразлива
Збирає усі,
Що вчора були.
Та в юнацтві…
Отож, не старіє
душа наша – ні.
То тільки думки
Постаріли зненацька...
СклянІ трави
Трави скляні
На просторі цокочуть…
Зиму чекають
морози й сніги…
У полі вітри
завивають, буркочуть…
Усі зачекались
Красуні Зими…
Мій вірний друг
Я завтра знову у дорогу,
Я завтра йду в нове життя.
Кружать, мов листя, дні щороку,
А я радію мов дитя.
Я кроки міряю в роботі,
Я щастя міряю красою...
А поряд, як завжди в турботі,
Мій вірний друг.
Ти – мій герою!..
Наталія Кузнєцова-Віноградова.