Продовження. Попередні матеріали у розділі СУСПІЛЬСТВО 22, 26, 28 серпня, 2 вересня 2021 року.
Для читачів інтернет-порталу БУТТЯ і ЖИТТЯ (БіЖ) друкуємо уривки з книги члена Національної спілки журналістів України, члена Національної спілки письменників України ГРИГОРІЯ ФАСТІВЦЯ…
...
У житті парафії важлива подія відбулася влітку 2016-го року: за проектом художника з Успенки Миколи Бондаренка на території районного краєзнавчого музею було відкрито пам’ятник знищеним храмам Буринщини. Деякі з 22-х зруйнованих культових споруд, за свідченнями мистецтвознавців, були настільки довершеними, що на сьогодні їх без сумніву занесли б до Державного реєстру об’єктів культурної спадщини національного значення. Але радянські богоборці у 30-х роках минулого століття вирішили взагалі знести їх з лиця землі.
Цією темою Микола Михайлович зацікавився понад 30 років тому. Почав збирати світлини знищених храмів – у деяких старожилів міста і сіл району вони збереглися, звертався до архівних установ, музеїв. Багато у пошуках допоміг відомий в області краєзнавець Олександр Капітоненко. Вдалося віднайти 13 світлин і малюнків. Не припиняючи пошуки, художник із великим натхненням почав роботу над гравюрами і 1990-го року з’явився перший лінорит Успенської церкви. Згодом створив гравюри й інших дванадцяти церков. Але боліло митцю, що немає змоги увічнити пам’ять тих святинь, знімки чи малюнки яких не збереглися. Тож замислив збудувати пам’ятник усім знищеним храмам Буринщини, вмонтувавши в нього залишки будівельних матеріалів, з яких вони були споруджені, і капсули із землею з тих місць, де вони стояли. У пошуках цегли із стін і фундаментів колишніх храмів значну допомогу надали сільські голови і директор музею Микола Кононенко.
Треба зазначити, що спорудження пам’ятника стало можливим завдяки фінансовій допомозі Ніколаса Муравйова-Апостола (жителя США) – нащадка колишнього роду Муравйових-Апостолів, які мали маєток у селі Леонтіївка Слобідської сільради, та наполегливим старанням голови районної державної адміністрації Василя Бойка і начальника відділу культури і туризму райдержадміністрації Миколи Дишковця.
На освячення пам’ятника до Бурині прибули священнослужителі Сум і Конотопа, зокрема, архієпископ Сумський і Охтирський Мефодій, митрофорний протоієрей о. Павло та інші. Владика Мефодій від імені Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета нагородив автора пам’ятника Миколу Бондаренка медаллю «За жертовність і любов до України». В урочистостях взяли участь голова обласної державної адміністрації Микола Клочко і перший заступник голови обласної ради Анатолій Річкаль.
З приходом до парафії о. Димитрія життя громади дещо пожвавилося. Його дружина, пані Ірина на масницю 2016-го року організувала при храмі заговини. Самотужки приготувала різні страви із сиром, маслом, яйцями, молоком і пригостила усіх присутніх. Наступної масниці багато наїдків, але, звісно, без м’ясних страв, готували вже всі віряни. Щедрий стіл із фруктів та ягід був і на Спаса – Преображення Господнє. У всіх викликала захоплення, навіть зачудування, фруктово-ягідна палітра у формі великого метелика. Подібними смачними й неповторними витворами справжнього мистецтва пані Ірина частувала прихожан храму й наступних свят.
Готуючись до відзначення престольного дня 2016-го року, ми запропонували священику організувати трапезу для всіх вірян, що братимуть участь у богослужінні. Тож напередодні свята ми з Петром Бурлакою на церковному подвір’ї змайстрували довгий стіл, а наступного дня зварили куліш у великому казані – позичили його в Путивльському районі.
На свято прибули священики сусідніх районів, у великій кількості зійшлися віряни. Після урочистої літургії у трапезі взяли участь близько сотні чоловік. Вони поприносили з дому хто смажену качку чи курку, хто холодець чи котлети, хто голубці чи налисники, різні салати, пироги, вареники – від усіляких наїдків столи вгиналися. А ще усім смакував справжній козацький куліш, зварений за давніми рецептами.
І ось настав один із найурочистіших моментів у будівництві храму: освячення і встановлення малого купола і надкупольних хрестів. Того дня, першого грудня 2016-го, була холодна вітряна погода. Але душі людей, яких дуже багато зійшлося на дійство, гріла радість, що мине зовсім небагато часу і вони матимуть змогу підносити свої молитви до Господа не в тісній пристосованій хатині, а в справжньому храмі. Чин освячення здійснив благочинний Конотопського округу митрофорний протоієрей о. Павло, йому співслужили о. Димитрій, о. Степан із Конотопа (брат о. Павла) та о. Сергій (с.Хоружівка Недригайлівського району).
19 грудня 2016-го, у день пам’яті святого угодника Божого Миколи Мирлікійського, відбулися збори громади, які обрали новий склад парафіяльної ради. До її складу ввійшли настоятель храму о. Димитрій, Бондаренко Борис Миколайович (начальник відділу райдержадміністрації), Бондаренко Віктор Іванович (підприємець), Перепелиця Валентина Олександрівна (заст. голови райдержадміністрації), Рябоконь Людмила Григорівна (підприємець), Серженко Ігор Юрійович (завідувач відділу міської ради), Стасюк Валентина Петрівна (начальник відділу освіти райдержадміністрації), Ходакова Людмила Миколаївна (агент страхової компанії «Оранта»), Цибулькіна Людмила Миколаївна (пенсіонерка), Хруник Ірина Мирославівна (дружина священика, продавчиня церковної лавки). Щоправда, нова рада активністю поки що не відзначилася.
Наступного року будівельники з Путивля стіни храму зовні утеплили пінопластом і поштукатурили. Купол усередині утеплювали й штукатурили місцеві майстри під орудою Миколи Рябоконя. Опалення храму і теплу підлогу змонтував місцевий майстер Андрій Кабанець, яку згодом вимостив плиткою буринець Юрій Качур.
Освітленням храму, монтажем світильників, здебільшого у вечірній та нічний час, безкоштовно займався Олександр Загинайлов.
Фігурні металічні двері храму виготовив і встановив підприємець Василь Подольчак, вітраж для північної арки – кольоровий образ Божої Матері – створили майстри Дніпра.
Наприкінці лютого 2018-го художник, червонодеревець із Ямполя (колишній буринець) Олександр Ковтуненко встановив іконостас – майже півроку витратив на його виготовлення: неповторний різьблений витвір митця сяє позолотою і кожного захоплює, дивує своєю витонченою красою.
Розписувати вівтар запросив відомого іконописця з Прикарпаття Станецького Л. Ю. На склепінні арки художник намалював образ Спаса Нерукотворного, який тримають анголи за краї обруса, у ніші арки – старозавітню святу Трійцю, на лівому крилі на повний зріст постаті святих – першого київського митрополита Михайла, чудотворців Миколи Мирликійського та Спиридона Тримифунтського, на правому крилі – українських святих: митрополита Димитрія Ростовського – сина запорозького козака Туптала, київських митрополитів священомученика Макарія та Іларіона.
Через хворобу дружини Леонід Юрійович не встиг закінчити розпис вівтаря і змушений був терміново повертатися додому. Згодом його роботу дуже вдало довершила місцева самобутня художниця Ірина Георгіївна Шемеліна – дружина В.П. Родіна. Про Володимира Петровича, до речі, окрема історія, яка яскраво засвідчує про дивний Божий промисел.
Був Великдень і нам вдалося привезти до Бурині Благодатний вогонь із храму Господнього в Єрусалимі. На другий день свята віряни зібралися на вранішню службу. Після богослужіння священик запропонував віднести Благодатний вогонь (у вівтарі цілодобово горіла лампадка) до нового храму і там помолитися. Ми вже виходили надвір, як до церкви прибули на машині двоє незнайомих – чоловік і жінка: за Благодатним вогнем приїхали. Чоловік запалив свою лампадку і вже мав повертатися додому, та хтось із нас попросив його підвезти до новобудови одну бабусю, бо їй несила було самій дійти, а дуже хотіла побувати там. Чоловік залюбки погодився, підвіз і сам із дружиною зайшов до нового храму. Після короткого молебня поміж парафіян зайшла розмова про нагальні потреби в будівництві, про складнощі в облицюванні східців.
Незнайомець спочатку прислухався до розмови, потім відійшов із дружиною осторонь, перемовився з нею і повідомив:
–Ми також хочемо долучитися до будівництва. Тут ось є трохи грошей, візьміть, отче (там було близько 5 тисяч гривень), а згодом буде можливість – ще пожертвуємо. І, якщо не заперечуєте, то східці я самотужки облицюю.
Ось так, ніби випадково, але насправді – за промислом Божим, підприємець Володимир Родін (займається виготовленням пам’ятників на могили) став одним із будівничих храму: завіз до храму гранітну плитку, клей, цемент і почав облицьовувати східці. Працював довгими літніми вечорами та у вихідні, так би мовити, у свій вільний час. Йому безвідмовно допомагав, теж задарма, Олег Григорович Кінах – живе поряд із храмом. Він, до речі, ледь не щодня допомагав і штукатурам, і майстрам монтувати купол. Забігаючи наперед, хочу сказати, що Володимир Петрович згодом побудував на території храму теплу церковну лавку, за яку найбільше вдячна йому продавчиня Ірина Хруник.
Милуючись новобудовою, що вже сяяла золотими куполами, буринці і гості міста, починаючи з зими, все частіше допитувалися: коли ж відбудеться її освячення? Мовляв, у Конотопі і в деяких інших містах не чекали повного завершення будівництва, а завчасно освячували Божий дім, правили в ньому служби і водночас, між богослужіннями, проводили роботи по його спорудженню: бувало, й штукатурили, настилали підлогу, розмальовували тощо. А тут храм майже готовий – стіни зовні і всередині пофарбовані, іконостас змонтований, вівтар розписаний, діє система теплої підлоги --- навіщо свято надалі відкладати?
Але священик разом із активом громади вважали за краще не поспішати, адже, як мовиться, немає нічого більш постійного, як щось тимчасове. А недоробок було дуже багато: і з освітленням храму, і з упорядкуванням церковної території, і з обладнанням його необхідним дорогоцінним інвентарем тощо. Разом з тим, ми перейнялися бажанням запросити на освячення храму Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Владика Мефодій, коли ми звернулися до нього з такою пропозицією, засумнівався, що його Святість матиме можливість прибути до нас.
–Це майже нереально, – скрушно хитав головою. – Ви й не здогадуєтеся, який у Святійшого графік напружений: Божественні служби у Патріаршому соборі та інших церквах, поїздки по єпархіях, закордонні відрядження тощо. Та у нього графік розписаний на весь рік! Тепер додалося роботи у з’язку з наданням Україні Томосу про автокефалію. Не знаю, не знаю… Звісно, я також зацікавлений, щоб освячення вашої церкви здійснив Патріарх. Та чи буде в нього якесь «вікно»? Єдине, що вам щиро обіцяю: зроблю все, що від мене залежить, щоб його Святість таки приїхав до Бурині.
Нам дуже хотілося, щоб ця подія сталася якнайшвидше, за теплої погоди, адже напевне знали, що на службу прийдуть не десятки, а сотні, можливо, й тисячі людей, будуть там старенькі і маленькі, і більшості вірян доведеться стояти надворі. Не раз і не двічі попередньо намічалася дата освячення храму, та все щось не складалося. І ось на початку жовтня владика Мефодій повідомив радісну звістку: освячення храму заплановано на 27 жовтня і здійснить його Святійший Патріарх!
За кілька днів до наміченої дати до Бурині завітали архієпископ Мефодій, секретар єпархії о. Петро (Попадинець), протодиякон Ігор Клименков. Вони узгодили деякі питання щодо візиту Патріарха: де, як і хто має його зустрічати, перевірили готовність храму до його освячення, наявність відповідної атрибутики тощо.
У п’ятницю, напередодні 27 жовтня, весь день накрапав дощ. Готуючи храм, подвір’я до свята (по всьому периметру забрукованого двору висаджували хризантеми – їх люб’язно надали відомі у Бурині квіткарі подружжя Ніни та Валерія Глушків), ми переживали й молили Бога, щоб у суботу було сухо, адже храм не може вмістити всіх, хто бажає побувати на урочистостях, відтак більшості вірян доведеться стояти надворі й слухати з гучномовців, дивитися на екрані хід святкової служби, освячення престолу і храму.
Бог змилувався над нами: суботній ранок видався хоч і похмурим, із легеньким морозцем, але без дощу. Люди почали сходитися до храму ледь не від світанку: йшли пішки, їхали на машинах, велосипедах, із сіл, сусідніх районів (про візит його Святості ми дали оголошення в інтернеті) – автобусами. Зростав і зростав людський потік, вихлюпнувся за межі храмового двору.
Ще до приїзду Святійшого Патріарха Філарета на великому екрані зі східної сторони храму демонструвалися світлини та відео про будівництво Божого дому. Святкового настрою додавав духовий оркестр 27-ої Сумської реактивної артилерійської бригади, у виконанні якого зі сцени, змонтованої на території храму, лунали Гімн України, козацькі та військові марші, мелодії духовних і народних пісень.
Та ось на дорозі від райцентру показався автомобільний кортеж. «Їде! Їде!» – залунало поміж людей. Перший автомобіль зупинився за кілька метрів від воріт. Щойно Святійший ступив на землю, як величезний натовп вибухнув оваціями. Можливо, за церковними канонами оплески були недоречними, але люди не могли стримати свої емоції. Разом із оваціями вони виплескували сердечну радість від зустрічі з видатною людиною сучасності, з людиною, яка, без сумніву, на віки увійде в історію України і світового православ’я. Бо саме Патріарх Філарет досяг, здавалося б, недосяжного – утворення Української православної помісної церкви.
На смиренному худорлявому обличчі Патріарха, обрамленому білосніжною бородою, сяйнула ледь вловима посмішка. Не зважаючи на п’ятигодинну подорож в автомобілі, та ще по наших вибоїстих дорогах, дев’яносторічний старець почувався бадьоро. У чорній рясі, білому патріаршому клобуку, з архиєрейським жезлом у лівій руці він справляє враження біблійного святого. У супроводі Сумського і Охтирського архієпископа Мефодія, голови обласної державної адміністрації Миколи Клочка Патріарх підійшов до воріт, де його зустрічали о. Димитрій та голова Буринської об’єднаної територіальної громади Віктор Ладуха. Священик підніс Святійшому хрест, яким він поблагословив усіх присутніх…Дівчата вручили іменитому гостю великий букет білих троянд. Короваї на вишитих рушниках дівчата вручили теж владикам, які також прибули на освячення храму, митрополиту Бєлгородському й Обоянському Іоасафу (Росія), єпископу Харківському і Богодухівському Митрофану, єпископу Луганському й Старобільському Афанасію і, звісно, архієпископу Сумському й Охтирському Мефодію.
ДАЛІ БУДЕ.
