Хочеться запитати банально: «Чи любите ви ліс, як люблю його я?»
Ні – це не ліс... Це його маленька часточка.
Цей райський куточок створив, свого часу вчитель Єфіменко Олексій Іванович зі своїми учнями.
Ці берізки росли на моїх очах. Я сумую за лісом, за його пахощами, за його шелестом, спокоєм...
Ви знаєте, як пахне ліс?
Весною -- ранньою зеленню, цвітом дерев, молодою хвоєю, п'янким ароматом конвалій...
Улітку взагалі ліс чарує. Молоді смолисті шишки сосни лоскочуть ніздрі.
А суниці?
Ліс пахне переспілими суницями. Виблискують вони червоними зайчиками на сонці, манять тебе в такі місця, що й добратися важко, особливо на схилах.
Виграють на сонці великі та духмяні.
Восени чомусь пахне дубом, грибами і сухим листям.
Може бути тихим, що й пташини не чути, а може грізним, що аж моторошно стає.
Він страшний у своєму гніві.
Узимку ліс казковий… Може як прихистити, так і покарати. Я його бачила різним.
Ліс живий, він розмовляє різними мовами: неперевершеною пташиною, звіриною...
Я любила слухати його мову...
В ясний спекотний день можно почути як тріскають шишки, щоб звільнити своє насіння. Це чаруючи гіпнотичні звуки...
Я забула написати про лісові озера...
Мені бракує слів описати цю красу і чарівність.
Ти стоїш і просто дивуєшся, який неповторний оазис створила природа. Там, де ще не нашкодила людська рука – існує рай...
У лісі відпочиваєш душею.
Забираючи на себе увесь негатив, і тільки з легкими думками та спокійним серцем він відпускає тебе.
Цікаво спостерігати за бешкетниками-лисенятами, які не слухають маму-лисичку.
Як приходить на водопій молодий вовк, і ти повертаєш додому без дарів лісу, бо страшнувато зустрічатися із таким товаришем.
Косулі стрілами літають за пагорбами, білки безпосередньо під ноги кидають тобі шишки.
…Тому мене вабить будь-який куточок природи, що нагадує ліс.
Я сумую за лісом...
Марія Безбородова.