Сліпе кохання

…Навіть невблаганна доля може відступити перед справжнім та вірним коханням…


Робочий день. Усе, як завжди

Першого, кого зустріла Світлана Чуждій, - був виконроб Максюта. Він, завше заклопотаний, поспішав на летучку до вагончика з давно облізлою фарбою.

-Тьху ти!.. - лайнувся. - Знову забув дати команду, щоб підновили.

Та побачивши Чуждій, одразу прояснів. Він завжди ставився до неї із симпатією, доброзичливо. Чи, може, дивлячись на молоду та вродливу жінку, й себе відчував молодим, а, можливо, щось інше.

-Оце й добре, що тебе зустрів, - промовив замість привітання. - До Климовича підеш. Стіну треба закінчувати до другого поверху. А ти почнеш штукатурити…

-Не піду до нього, - Світлана втупилася в стіну новобудови .

-Це ж чому?

-А ну його... З його залицяннями. У мене, до вашої уваги, є законний чоловік. А він чіпляється.

-Чіпляється... Чіпляється, - незрозуміло чому передражнив Чуждій Максюта. - От ще мені дітвора з дитячого садка. Плюнь на його залицяння. Якщо сьогодні стіни не буде - завтра мене вже тут не буде! Капут мені…

І осікся. Світлана зблідла, аж поточилася.

-Що з тобою? - не на жарт злякався.

Та невесело усміхнулася.

-Не зрозуміло, чи що?

-А-а, - здогадався виконроб і одразу ж додав. - Завтра до Олефіра підеш. Домовилися?

-Домовилися.

...Своїми шкодливими, як у песика очима, Едуард Климович розглядав Світлану.

-До мене знову? А я тобі що казав? Ніде ти не дінешся.

-Пішли вже, - пропустила повз вуха його теревені. - Бо знову з десяти розпочнеш кладку, доки розкачаєшся після вчорашнього.

-Хе-хе... Робота... хе-хе... не вовк...

Трагедія на будівельному майданчику

...Світлана не відчула болю. Тільки жовто-червоні відблиски, невідомо звідки взявшись, заметушилися перед очима і повели кудись за собою. Будівельники, побачивши, як вона раптово присіла на купу цегли, підбігли до неї. Поруч белькотів завжди під «градусом» Климович: -Цеглина, цеглина.... з рук вирвалася, а вона внизу штукатурила. Бах!..І от маєш напасть на свою голову. -Дурну та ще й постійно п’яну голову, - додав хтось. ...Вулицями містечка мчала «швидка», полохаючи сиреною перехожих.

Перша зустріч

Роман, спостерігаючи за монотонною роботою токарного верстата, пригадував першу зустріч із Світланою.

…Вечір. Дзвенить музика. Та йому не хотілося танцювати. А може, вже й відвик за час служби у війську. Не помітив, як перед ним зупинилося дівча з коротенькою зачіскою, кирпатеньким, але доволі симпатичним носиком.

«На зайча схожа», - подумав про себе.

-Вас можна запросити?

-Не вмію, - хотів було віджартуватися. - Ноги можу відтоптати.

-Навчимося.

Роману ніяково - що робити? І відмовлятися начебто не хотілося, але й танцювати - не було кебети.

-А як вас... тебе звати? - першою озвалася дівчина. - Я тебе тут уперше бачу.

-О! Та я, - почав блазнювати Роман, - …у космос літав.

-Правда? - анітрішки не знітилася незнайомка. - Мені б туди! Там, мабуть, цікаво?

-Звичайно, цікаво, - така гра сподобалася Чуждію. - Але дівчата там - виняток.

-А можна бути отим «винятком»?

Чуждій не встиг відповісти. Підійшов високий широкоплечий молодик. Роман його знав - той постійно вертівся біля «крутих» - Антось Варламович. Проте його ніхто всерйоз не сприймав. Використовували його здебільшого для дрібних конфліктів та приставань до незнайомців або тих, хто ігнорував місцевих «авторитетів». Він уже мав приводи в міліцію. І це його хоч якось «возвеличувало» в очах таких же, як і він - «шісток». За ним - ще декілька стрижених під «нуль» дебеляк.

Антось узяв дівчину за руку.

-Я ж тебе попереджав: без мене ні з ким не танцювати. - Попереджав?

-Іди собі геть! - дівчина вирвала руку. - «Крутизна» нещасна. Не боялася я тебе ніколи й не боюся! Зрозумів, «крутий»?

Глянула на Романа. Першою й запропонувала познайомитися:

-Звати мене Світлана.

Розвернулася й пішла до виходу. На хвилину всі завмерли, наче в рот води понабирали. Першим оговтався Чуждій.

-Смілива дівчина!

-Якщо ти з нею, - підступив до нього Варламович. - Якщо вона з тобою!

Так і не міг зв'язати докупи слів. Тицьнув кулака під ніс Чуждію. Роман спокійно відсторонив задираку від себе і сказав:

-Я тебе так боюся, як і та вродлива дівчина! Хоча вона, наче й не сучасна - не «під градусом», не обкурена, здається, не колеться. Навіщо тобі така? Не «кльова» вона якась…А ти…Ти ж «пацан у понятіях»…Чи не так?

-Та я... та я...

-Слухай, Тосю, - перервав його один із дружків. - Не заводься з ним, я його знаю - в бурсі разом училися. Пам'ятаєш? - звернувся уже до Чуждія.

-Чижик, чи що? Хлопці обнялися. Вони й справді дружили в коледжі, разом ходили на секцію карате, разом брали участь у змаганнях. Були чемпіонами міста… Роман вирішив іти служити до війська, Чижик - «закосив» і залишився вдома.

-Ти й досі виступаєш? - поцікавився Чуждій.

-Та ні, зав'язав.

-У нас тепер інше заняття, - встряв у розмову Варламович. - Порядок у місті наводимо. Ха-ха! Може, й ти пристанеш? У нас бригада, що треба! Аси, словом…Специ своєї справи…

-Ти не бійся Тосі, - сказав Чижик. - Він у нас добрий, тільки дурненький і без мізків. Це йому й заважає інколи.

-Ну, ти! - зло блиснув кругляками Варламович. - Полегше!

-Заспокойся! - усміхнувся Чижик. - А його не чіпай, це - мій друг. Познайомся - Роман Чуждій.

Та Роман руки Варламовичу не подав...

Тривожний дзвінок

Але доля все ж таки звела його зі Світланою. І дуже просто. Без будь-яких розшуків, вибивань інформацій: де живе, чим займається…Вона чекала його з дискотеки...

Думки перервав начальник цеху Прокопчук.

-Чуждій, до телефону!

Роман, не поспішаючи, витер ганчіркою руки: «Хто б міг мені дзвонити? Може, Чижик?». Вони інколи зідзвонювалися.

Узяв слухавку: «Алло! Чуждій слухає». Із протилежного кінця: «Це Максюта. Ваша дружина в центральній міській лікарні. Їдьте туди...»

Відразу й не зрозумів, хто і про що хотів його повідомити. Розпитав би, та слухавку поклали…

Жахлива новина

-Турбувати її не варто, - зустрів Чуждія лікар. - Стан відверто скажу критичний.

-Вона... житиме?

-Сподіваємося…

Вони зайшли в ординаторську.

-Антонченко, - відрекомендувався медик і запропонував присісти. - Розумієте, - почав підбирати потрібні слова, - як вам пояснити, молодий чоловіче. Я - лікар, чимало всякого довелося побачити. Та такий випадок у моїй практиці вперше. Від удару цеглиною ваша дружина...

Чуждій схопився на ноги.

-Заспокойтеся. Наберіться терпіння, - доктор зняв галстук, розстебнув комір сорочки. - Світлана... осліпла.

-Як? - не зрозумів Роман. - Чому осліпла?

Яскраве сонце раптом визирнуло з-за хмар і через верховіття каштанів і скло вікна вдарило Чуждієві в очі. Від несподіванки аж заплющився: «Осліпла… Осліпла...»

-І… що? - не міг вимовити більше й слова, та все ж опанував себе . - Безнадійно?

-Сподіватимемося на краще. Але повернеться зір чи ні - ніхто не може гарантувати.

«То ти її забереш? Сліпу…»

Змарнілий і розбитий горем чоловік вийшов із лікарні. Його трясло, мов щойно вискочив із холодної купелі. Ледь добрів до парку, присів на лавку. Сидів під крислатим кленом і не помічав ані зеленого буйноцвіття, ані веселої дітвори, яка зграйкою пролетіла повз. Не міг підпалити цигарки: ламалися в тремтячих пальцях сірники. Зринули слова лікаря: «Вам обом доведеться нелегко».

Скільки ось так просидів - бозна. Уже й сонце підбиралось до зеніту. А йому все байдуже. Його душа буцімто зів'яла, скоцюрбилася. Він не знав, що робити далі. Світлана - кругла сирота. Він залишився наодинці з молодою, але сліпою дружиною. Зі своїм... сліпим коханням. І все це так раптово.

Роман і не почув, як хтось підійшов, торкнув його за плече. Підняв голову, глянув - мати.

-Я вже все знаю, - подивилася в зажурені очі сина. - Слава Богові, знайшла тебе. Бо ми з батьком переживали. То ти її забереш? Сліпу...

Ці слова навіть не збентежили його. Він підвівся з лавки, знічев'я махнув рукою і пішов через парк навпрошки, не розбираючи дороги.

Іван Житник.

Світлина автора.

Далі буде.


Notice: Undefined offset: 1 in /home/ivanzhyt/domains/ivanzhytnyk.com/public_html/libraries/quix/app/drivers/joomla/template.php on line 191

Останні новини


Notice: Undefined offset: 1 in /home/ivanzhyt/domains/ivanzhytnyk.com/public_html/libraries/quix/app/drivers/joomla/template.php on line 191

Інформація про нас

Безсумнівно, кожен з читачів хоче побачити, а головне – прочитати свіжі цікаві новини. Адже вони інформують про останні події в світі, Україні, Сумщині. Новини України збагачують читачів свіжою інформацією про все те, що відбувається в нашій державі. Свіжі новини Сумщини на БІЖ – це, в першу чергу, новини сьогоднішнього дня. А ще на БІЖ публікуються дуже свіжі новини спорту, культури, економіки, освіти, медицини і т.д., і т.п. Світові оперативні новини теж чекають на своїх читачів. Щодня оновлені новини, які стосуються нашого буття і життя, можна читати тільки на нашому порталі. Словом, тільки БІЖ несе правдиву інформацію читачам про все, що кожну годину і щоднину відбувається в світі, Україні та Сумщині. І все це, звичайно, оперативно, цікаво, своєчасно.