Не змогла пройти повз...
Інколи така картина мене бісить.
Нехай «закидають мене камінням», але це не є нормою.
Чому у донора не беруть крові більше норми, якщо навіть він цього бажає?
А у берези можно висмоктати все до краплі…
Адже це жива природа, це кров дерева.
Можливо, тому, що я не люблю березовий сік чи жаль дерева, але для мене це варварство.
Стоять усе літо бідні берези, зяючи не загоєними ранами, і довго ще плачуть…
А весною тремтять від страху, волаючи криком від болю, який дістає до самого серця гострим свердлом.
І щороку плачуть і плачуть...
А ми ласуємо їхніми слізьми…
Усе повинно бути в міру.
Адже дерево все розуміє, лікує не тільки соком.
То і ми давайте його зрозуміємо.
Росли і у нас берези. Ми по черзі брали у них сік, щоб напитися свіжого.
Потім чоловік лікував ранки.
Однієї ночі берізка загинула – вона прийняла на себе удар блискавки.
Її нерозчахнуло навпіл. Так вона врятувала нас від біди…
Давайте бути добрішими до природи. Залишайте березі її живодійного соку, і вона віддячить вам сторицею.
Мене лякають три пляшки на березі і живі рани усе літо.
Розуміння усім вам, і єднання з природою.
Марія Безбородова, жителька села Успенка.
Світлина автора.