Суботній день...
Біля Буринської цетральної районної лікарні пуста велостоянка.
Лежить пес.
У нього такі очі, що мені робиться соромно за те, що вдома в мене вже два чотирилапих друга і третій - то вже буде занадто.
Підбігло ще двоє маленьких сіреньких кошеняток. Напевно голодні.
У мене немає з собою нічого з харчів.
Я боюся собак, але коли кошенята підбігли до песика, я здивувалася побаченому.
Вони однакові за своїм соціальним статусом. І чорний пес із глибокими промовистими очима, всуперіч загальновідомим стериотипам, не гаркнув на кошенят, не втікали і вони.
Просто дивилися на мене з надією. А коли кошенятко обізвалося до мене - песик почав його облизувати. Неначе заспокоюючи...
Так зворушливо...
Про все це на своїй сторінці в Фейсбуці розповіда Анна Лук’янцева.
Від інтернет-порталу БУТТЯ і ЖИТТЯ (БіЖ): чи буде коли-небудь справжня дружба і взаємоповага між людьми?