Подружжя Кифоренків у нашому краю всі якщо не знають, то чули про них. А якщо й не пам’ятають прізвища, то словосполучення «тернівський хліб» одразу ставить усе на місця. Так, це ті люди, які вже два десятиліття, починаючи з 2002 року, забезпечують наш регіон якіс¬ним і смачним продуктом першої необхідності. Тернівський хліб на Недригайлівщині користується популярністю, нерідко доводиться чути, що покупці запитують, а його вже розібрали.
Забігаючи наперед, скажу, що я привезла з Тернів білу й сіру хлібини і булочку з повидлом. Ввечері, коли я вже була не в кухні, мої коти витягли з шафи пакет і помітно понадкушували всі три вироби. Вважаю це щонайвищим знаком якості й незаперечним доказом натуральності від «незалежних експертів»!
Свою продукцію Тамара та Віктор Кифоренки розвозять і в інші регіони, зокрема в Суми. Ось так вони їхали з обласного центру і 24 лютого. Побачили попереду колону військової техніки, навіть обганяли деякі низькошвидкісні машини. Тоді вони ще нічого не знали...
А потім почалася цілодобова робота. На тлі незрозумілої ситуації Кифоренки не розгубилися, не панікували, а робили життєво необхідну справу: пекли хліб. Адже великі підприємства зупинили свою роботу, тож маленькій пекарні довелося взяти на себе надзвичайно збільшену ношу. Як розповідає Тамара, дівчата трудилися, не покладаючи рук, цілодобово. Замовники їхали не тільки з Недригайлівського району, а й із Буринського, Білопільського, Сумського. Кифоренки забезпечували також сумську тероборону, волонтерів. Що цікаво: на постах хлопці візьмуть пару хлібин і на пропозицію взяти на запас відповідають – ні, везіть іншим постам, їм теж потрібно. Ось коли вже почала проявлятися єдність українців, завдяки якій ми й досі стримуємо «фтарую армію міра».
Випікання хліба маленькою пекарнею Кифоренків активно продовжується й нині – у період тотального відключення електроенергії. Працюють вночі. А вдень займаються іншою надзвичайно важливою справою.
–Деякий час тому, – розповідає Тамара, – подзвонили діти з Києва й подали ідею: добре було б військовим мати таку закатку, щоб відкрив – і їсти, без потреби додаткового приготування. І ми стали закатувати в банки каші з м’ясом. Це по-домашньому й смачно. Стали купувати багато банок. Але в нас вони значно дорожчі, ніж у місті. Наша місцева волонтерка Євгенія Устименко написала пост у соцмережі – і люди стали зносити в наш магазин банки; півлітрових набралося 1200. Катерина Крупська та Людмила Самбур дали гроші на кришки. Андрій Антонов дав упаковку банок, три упаковки кришок і дешевше віддав закаточний ключ. Засипка наша – гречка, пшоно, булгур, горох, за свої гроші купували помідори, перець, цибулю. Люди, дізнавшись про таку нашу роботу, стали зносити моркву, часник, буряки, капусту – небайдужих виявилося чимало. Підготувавши партію закатки, відправляємо «Новою поштою» на передову і – готуємо чергову партію.
Якось до магазину зайшов незнайомий чоловік, розговорилися, виявився волонтером із Конотопа. Віктор працює з 58 бригадою. Кифоренки віддали йому свій автомобіль «москвич», який у народі називають «пиріжковозом», дали запчастини. Авто поїхало на фронт і тепер – за іронією долі – москвич воює за Україну... Обмінялися з Віктором телефонами, дали каші на пробу. Отримали схвалення, подяку й організований у Конотопі збір банок і овочів. Передають пакети, в кожному пофасовано дві капустини в плівці, п’ять цибулин, десять морквин, а до них по десятку банок і кришок – усе продумано. Як назбиралося багато капусти, стали робити «пелюстку» й січену. Моркву по-корейськи готують. Вітамінні салати, зроблені з душею, з любов’ю, – для солдатів саме те.
Спочатку Тамара Кифоренко місяців зо два займалася такою справою зі своєю невісткою Раєю Козловою. Було важко, тож на допомогу прийшли кума Світлана Бордун і сусідки Людмила Курська й Галина Рябенко. Люда уміє робити таку «корейку», що люди аж прицмакують, і військові передають за таку страву особливу вдячність.
Тернівський доброволець Анатолій Губаренко недавно приїздив у відпустку, дав двох ягнят, а Надія Шевченко – козлика. Так дівчата зробили чудовий шашлик у банки й передали військовим. А з жиру натопили лій, який дуже помічний від застуди. На лій є ще заявки, але поки що ні з чого робити. Також хлопці потребують борщової заправки. Кожне прохання ретельно фіксується й вишукуються можливості виконання.
Закатується також тушонка – курятину самі купують; робиться печінковий паштет. З салом допомагає тернівчанка Ольга Сердюк, яка мешкає в Недригайлові й торгує в Сумах, – продає волонтерам дешевше. Запам’ятався випадок, коли одна жінка, Ольга Будко, принесла банки, капусту, три трилітровки ягід малини й невтішно плакала, що не може дати чогось значно більшого...
Якось у жовтні о сьомій ранку їде Тернами машина, виходить хлопець, питається, що за село? Виявилося, що це сумські волонтери з фонду імені Харитоненка, який працює з інвалідами, хворими дітьми та військовими. Тож тепер Кифоренки співпрацюють і з цим фондом: відправляють для хворих діток смаколики, для лікарень – овочі. Фонд у відповідь давав ліки, які відправили військовим і роздали тернівським пенсіонерам.
Місцевий господар Олександр Голод вирощує чимало гарбузів, якими ділиться з волонтерами. Сушене насіння користується попитом у солдатів, а з «кашоварів» умільці роблять такі смачні цукати! Крім борщової заправки, виготовляється ще й заправка для розсольників.
Недільного дня Тамара нарвала в лузі зо двадцять кілограмів калини, буде відправляти військовим. Починають виготовляти плов у банках. Людмила Курська запропонувала робити голубці, начинені корейською морквою, фасують у маленькі відерця. Робиться тушонка м’ясна й рибна, сировина купується.
Коли навесні сумські підприємства не випускали хліб, пекарня Кифоренків через волонтерку Зоріну Дідаренко підтримувала пенсіонерів – роздавали хліб на вулиці Роменській у Сумах. Як казала Зоріна: бабці терпляче чекають, бо дуже люблять тернівський хліб. Через неї до Кифоренків звернувся за допомогою дитсадок на вулиці Холодногірській в обласному цен¬трі. Їм надають картоплю й капусту, щоб добробатам пиріжки пекти.
Люди в Тернах співчутливі й подільчиві, постійно збирають овочі – то одна вулиця, то інша. Спасибі їм за добрі душі, за щедрі серця.
Завдяки спільним зусиллям вдалося підготувати й передати захисникам України 1200 банок різних каш, варення, тушонок, 80 п’ятилітрових відер капусти й моркви.
Свічки робили – син Лариси Кащенко Андрій надав багато парафіну. Свічками солдати не тільки освітлюють бліндажі, а й сушать взуття.
У Тернах печуть не лише хліб. Лариса Кащенко вдома виготовляє печиво, кекси, різну здобу. Все це також відправляють військовим. Місцевий пенсіонер Валерій Миколайович Єрофєєв частенько їздить у Суми й відгукується на прохання взяти для тероборонівців пиріжки. Каже: може, й моєму синові хтось дасть. Він працює в Тростянці, на великій техніці прибирає завали й руйнування, що лишилися після російських обстрілів. А внук Валерія Миколайовича Максим Мотузка – керівник молодіжного крила Правого сектору – загинув навесні, захищаючи Україну...
Під час нашої з Тамарою розмови до магазину Кифоренків зайшли троє військових у камуфляжах.
–Ми на ротацію приїхали, нам би поселитися десь, – питаються.
–А звідки ж ви?
–З Бахмута, – звучить зловісна назва, яка зараз у всіх на вустах і в думках. – Порвало нас дуже...
Та ще й склад їхній на передовій розбило, так якби чимось поділитися.
Знайомимося. Представляються: Микита (не Нікіта), Євген (не Євгєній), Олександр (не Алєксандр), говорять щирою українською. На моє прохання сфотографуватися для газети не погоджується тільки Олександр.
Тамара швидко знаходить хлопцям хату, де зупинитися. Кажуть, там підтікає батарея. Оперативно вирішується питання зі зварником, щоб полагодити опалення. Обговорюється харчування. Все чітко й по-діловому.
–А чому вони прийшли до вас? – питаю, коли хлопці пішли, – хіба військовими не повинні займатися військкомат, селищна рада, старостат?
–До нас усі йдуть, – із посмішкою знизує плечима Тамара, – не знаю, чому і хто їх сюди направляє. Ну це й раніше так було, й ті солдати, що першими в Тернах перебували, також із нами контактували. Всім стараємося допомогти...
У цей час у кімнаті поруч старанно працюють Галина Рябенко та Раїса Козлова – шаткують капусту й моркву.
Віктор Андрійович показує їхній склад, заповнений продуктами, тарою, окопними свічками, запакованими печеними смаколиками. Разом із ними чекають відправки на фронт і дитячі малюнки, листи, поробки – хлопці просять, щоб їм таке передавали. Це їх наснажує боронити рідну землю, дає сили для захисту майбу¬тнього України.
Україна розділилася на тих, хто воює, і тих, хто їх підтримує. Розділилася умовно, але вона монолітно єдина в непереборному бажанні бути вільною від вікового московського колоніального іга. Настав час визволення – і воно наближається кожною людиною, кожною дією небайдужості, кожним внеском.
Подружжя Кифоренків – яскравий приклад горіння серця за Україну. Навколо таких сильних лідерів і щирих патріотів гуртуються однодумці, небайдужі українці. А завдяки такому згуртованому тилу такий непереможний наш фронт!
Жанна АБАРОВСЬКА.
«Герой мого часу» – проєкт Сумського прес-клубу та кафедри журналістики і філології СумДУ