У нього – родинні корені з Буринщини…
Народився Олександр Даценко в місті Суми 1988 року.
Вся родина Олександра з Буринського району: тато – з села Сніжки, мама – теж з Сніжків.
Родина велика і дружня: багато родичів, які проживають у Сніжках, Вознесенці, Бурині.
Змалечку він захоплювався футболом.
З 7 років маленький Саша уже грав, і грав досить уміло.
На Буринщині – він авторитетний.
З 2016 року Олександр був тренером і начальником команди ФК «Гранум», яка представляла Буринщину, і грала у Вищій лізі Сумщини.
Також команда завойовувала високі місця в чемпіонаті області з футзалу серед команд Першої та Вищої ліг.
Нині ФК «Гранум» виступає на першість Сум з міні-футболу.
У 2008 році Олександр Даценко пішов на строкову службу, і підписав контракт у 27 Сумському реактивно-артилерійському полку.
Тут він і служив до 2014 року.
І того ж року починається війна з Росією на Сході України.
І Олександр Даценко в складі 27 реактивно-артилерійского Сумського полку одним з перших став на захист рідної України.
22 серпня при виконанні бойового завдання в зоні АТО поблизу м.Іловайськ, у смт Старобешеве Донецької області, Саша був дуже тяжко поранений.
Розтрощені й вивернуті ліва нога і таз, розірвана печінка, відірвані пальці на руці, розсічене обличчя.
Побратими, які рятували його, запевняли: якби не бронежилет, котрий був на Олександрові, хлопець чи й вижив би…
До десятка операцій, які провели українські та європейські лікарі, місяці лікування.
Складні операції на печінці, апарат Єлізарова.
І тільки один Бог знає через які випробування пройшов Саша.
Лікарі старалися врятувати йому життя, але навіть вони прогнозували Олександру, хіба що сидіння в кріслі.
Та мужній, і без перебільшення, героїчний юнак, піднявся, почав ходити на милицях,..
І став на ноги.
І не тільки став, а й повернувся до спорту.
І сам почав грати, й тренувати команду «Гранум».
До слова, він й нині в ній капітан і граючий тренер.
Це, дійсно, життєве!
Після таких жахливих поранень, при наявності пластин та болтів, що на нозі та стегні у Саші, він знову почав ходити...
І не тільки ходити, а й знову прекрасно грати в футбол на дуже високому рівні.
І це – безперечно, фантастика! Віра в себе, в життя та підтримка найрідніших людей та найвірніших друзів!
А серед них був – і Кузьма – гордість та слава України!…
На превеликий жаль, його немає вже на цьому світі. Він – у інших світах…
Та життя продовжується….
І Олександ Даценко, який захищаючи свою рідну країну, був тяжко зранений, вкористовуючи мінімальні шанси на життя, вижив, вистояв, і став допомагати іншим.
Він створив «Благодійний Фонд Здійсни Мрії», і допомагає тим, хто потребує невідкладної допомоги.
І як тут не напишеш: ОЛЕКСАНДР ДАЦЕНКО – ЛЮДИНА З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ!
Іван Житник та Наталія Кузнєцова-Віноградова, члени Національної спілки журналістів України.