Бувають такі моменти, які запам’ятовуються на все життя…
Деякі моменти мого життя пов’язані безпосередньо з футболом, в який я гав майже до 60 літ. А якщо точніше – до 58 років.
Заключний мат зіграв у місті ШОСТКА, де відбувався тодішній обласний турнір серед ветеранів-футболістів на честь ДНЯ ХІМІКА.
Опісля я вже жодного разу не вийшов на зелений килим…
Правда, багато написав різних матеріалів про різні обласні турніри з футболу.
Отже, розповім про кілька моментів, які стосуються безпосередньо футболу.
Я працював у НЕДРИГАЙЛІВСЬКІЙ РАЙОННІЙ ГАЗЕТІ з початку 1980 року по 1987 рік. Грав за команду ФК «КОСМОС» (ТЕРНИ), яка в 1980 році стала чемпіоном СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ серед команд ДСТ «КОЛОС».
Це був один з найпрестижніших обласних турнірів, бо в ньому виступала дуже сильні команди з усіх районів СУМЩИНИ.
Команди були розбиті на кілька груп, до фінальної групи виходили 8 команд, які й розігрували чемпіонське звання.
Я вів статистику. За сезон грали понад 30 матчів, плюс кубкові поєдинки, плюс товариські ігри. Загалом виходило – майже 40 матчів.
Географія виїздів по області була широчезна – від ЛИПОВОЇ ДОЛИНИ до СЕРЕДИНО- БУДИ (з півдня на північ) і з ВЕЛИКОЇ ПИСАРІВКИ до РОМНІВ (зі сходу до заходу).
З найвіддаленіших населених пунктів після гри до ТЕРНІВ приїздили доволі часто і вночі. А так як я жив у ТЕРНАХ, а працював у НЕДРИГАЙЛОВІ, то о 6 годині мені вже треба було їхати до районного центру на роботу. Саме в таку пору відправлявся автобус. Правда, інколи на роботу їздив «з вітерцем» на мотоциклі…
Саме перед грою, яка повинна була відбутися в суботу з вічними нашими суперниками, – командою ФК «ІСКРА» (НЕДРИГАЙЛІВ) – я затримався на роботі в редакції. Останній рейсовий автобус вже відправився до ТЕРНІВ, і вже повернувся звідти, а я стояв на зупинці в райцентрі і «голосував», сподіваючись, що хтось їхатиме в потрібному мені напрямку. Проте того вечора не фортунило…
Аж раптом я побачив як з села ЗАСУЛЛЯ до НЕДРИГАЙЛОВА їде на велогонці … ВОЛОДИМИР ПСАРЬОВ, мій друг у житті, і неймовірний суперник на футбольному полі – він же капітан команди ФК «ІСКРА», він же «ДЄД» і «ПСАРИК».
Ми не довго спілкувалися, ВОЛОДЯ зрозумів мою проблему й запропонував свій велотранспорт.
І я вирушив додому…
Але проїхав і не так вже й далеко. На середині гори, яка починалася в ЗАСУЛЛІ, відбувався ремонт дороги – всюди був щебінь. І, мабуть, якась із «щербинок» вп’ялася в трубку колеса. На колесі була не покришка, а саме так звана трубка.
І через якусь мить я зрозумів, як кажуть у народі, що «приїхав». До ТЕРНІВ мені залишалося доїхати немало - небагато а понад 20 кілометрів, до НЕДРИГАЙЛОВА хоча й кілометрів 3, але верталися вже не хотілося…У ті часи про мобілки ніхто з нас навіть не чув.
І я вирішив вести в руках велогонку, заспокоюючи себе тим, що наступного дня матч з недригайлівцями, і я фізично потренуюся.
Вести вело в руках було відверто нелегко, бо ще кілька кілометрів був насипаний щебінь.
Все ж таки мені довелося пройти понад 10 кілометрів – до тракторної бригади села ЧЕМОДАНІВКА.
Тут я зустрів знайомого інженера, який погодився вивезти мене на чемоданівську гору, а там вже до ТЕРНІВ рукою подати – всього десь дещо більше десятка кілометрів до Будинку культури, де була й наша футбольна роздягальня…
Звідти до моєї любо, рідної вулиці ВЕЛИКОДНІВКА (тодішня – ПУШКІНА) залишалося близько 3 км.
Та велогонку я залишив у роздягальні…
Наступного дня приїхали футболісти «ІСКРИ» на чолі із своїм «ДЄДОМ». Коли я розказав ВОЛОДІ про свої митарства, він засміявся, і пожартував: «Тепер ти в гарній фізичній формі…».
Матч був напруженим як і завжди, і закінчився бойовою нічиєю…
І ще про такий випадок. «КОСМОС» повинен був їхати на гру в Охтирку грати на КУБОК СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ проти місцевого ФК «НАФТОВИК». До тернівської команди приєдналися й ВОЛОДЯ ПСАРЬОВА та САША ШЕВЦОВ («ЧЕВА»). На превеликий жаль, САША в молодому віці пішов із життя…
…Коли до мене додому приїхали хлопці, мені треба було розкласти в невеликі купки гич з буряків, яку привіз автомобіль. Звичайно, на це потрібен був час, або я міг навіть не поїхати на гру.
Хлопці взялися за вила, і десь через півгодини ми вже завершила роботу…
Із ВОЛОДЕЮ і САШЕЮ ми грали в різних командах – вони виступали за «ІСКРУ» (НЕДРИГАЙЛІВ), яка теж була чемпіоном СУМСЬКОЇ ОЛАСТІ серед команд ДСТ «КОЛОС», я – за ТЕРНІВСЬКИЙ «КОСМОС».
У поєдинках на полі ми, звичайно, були суперниками, але разом виступали на всіх турнірах за збірну тодішнього НЕДРИГАЙЛІВСЬКОГО РАЙОНУ.
А в житті МИ були – СПРАВЖНІМИ ДРУЗЯМИ.
ВОЛОДЯ ПСАРЬОВ грав за ветеранів НЕДРИГАЙЛОВА, а я – за команду «ЗуБРи» (збірна БУРИНСЬКОГО РАЙОНУ), яка вигравала бронзові медалі чемпіонату СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ серед ветеранів…
Мене було визнано кращим воротарем чемпіонату. Цим визнанням я, звичайно, тішуся й нині…
Про деякі цікаві моменти футбольного життя я ще постараюся розповісти – їх було чимало…
ІВАН ЖИТНИК.
БУРИНЬ –ТЕРНИ.
МИ ЗАВЖДИ БУЛИ І Є МИ – ЛЮДЬМИ! ДЕТАЛЬНО ЧИТАТИ ТУТ: https://ivanzhytnyk.com/literatura/14402-my-zavzhdy-buly-i-ye-my-lyudmy
ІВАН ЖИТНИК, занесений до КАЛЕНДАРЯ знаменних і пам’ятних дат Сумщини на 2026 рік, переможець СУМСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ літературно-краєзнавчо-мистецької премії у номінації «Художня література і поезія», видав 9 художньо-публіцистичних книг, нагороджений відзнакою за популяризацію та збереження кращих зразків літературного надбання СУМЩИНИ, переможець Всеукраїнського літературного конкурсу «ІСТОРІЇ ЖИТТЯ» (м. ЛЬВІВ), нагороджений ПОДЯКОЮ 58 будинку офіцерів (м.ЛЬВІВ), член Національної спілки журналістів УКРАЇНИ.
