Житник Іван Олександрович народився 18 червня 1956 року в смт Терни Недригайлівського району Сумської області. Закінчив Полтавський сільськогосподарський інститут та відділення журналістики Київської ВПШ. Працював у колгоспі імені Чапаєва (смт Терни), завідуючим відділом, відповідальним секретарем газети «Голос Посулля» (смт Недригайлів).
Протягом шести років - редактор газети «Рідний край» (м.Буринь). Він дав назву цьому часопису.
В обласній газеті «Сумщина» працював власним кореспондентом. Очолював Буринський відділ зв’язку та відділ культури і туризму районної державної адміністрації.
Трудився в Буринській районній раді та в редакції газети «Путивльські відомості».
Член Національної спілки журналістів України з 1983 року. Переможець літературного конкурсу «Історії з Життя» (м. Львів, 2013).
Іван Житник - автор книг «Бистрина» у співавторстві з Віктором Осадчим (1993), «Чорні павуки» (1997), «Біль» (1998), «Серцебиття» у співавторстві з Наталею Брек (2002), «Задзеркалля» (2010), «Задзеркалля - 2» (2012), «Життя в оренду» (2014), «Запах скошених трав» (201() автор та упорядник літературно-публіцистичного альманаху «Елегія» (2004) та «Елегія - 2» (2014 р.). Також друкувався в колективних збірниках «Голодомор на Сумщині. 1932 - 1933» (1993), альманасі літераторів Сумщини «Слобожанщина» (1999), альманасі «Буринь 2002» (2002), збірниках - «Через віки та епохи: нариси з історії смт Терни» (автор і упорядник А.Лісний, 2005), «Україна -1933. Кулінарна книга. Пам'ять людська» (автор і упорядник М.Бондаренко, 2008), «Пам'ять і доля афганської війни (за редакцією І. Пономаренко, 2009) та «Духовний світ Буринщини від давнини до сьогодення» (автор і упорядник В.Гагін, 2010), альманасі «Українська хвиля» (2017), співавтор книги «Історії з «Життя» (2013).
Автор текстів пісень (композитор Володимир Прихожай) для співачки Алли Волкової (м.Суми) - лауреата Всеукраїнського конкурсу «Пісня року».
Автор текстів пісень для тріо «Любисток» (м.Конотоп). Один із переможців конкурсу на кращу пісню про м. Конотоп (композитор Герман Соловйов).
Автор текстів пісень для ансамблю «Ярославна» (керівниця Олена ЧЕРВЯЦОВА) - переможця міжнародних і всеукраїнських конкурсів та фестивалів (м.Путивль).
Книги «Чорні павуки», «Серцебиття» та «Задзеркалля» зберігаються в літературних фондах Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (м.Київ).
Книга «Задзеркалля» експонувалася на виставці в «Залі нових надходжень» разом з такими книгами - І.Багряний «Тигролови», Леся Українка «Вірші та поеми», Іван Франко «Захар Беркут», П.Прокопович «Вибрані твори» в Національній парламентській бібліотеці ( м. Київ).
Вірш, присвячений українським воїнам, викарбуваний на плиті Алеї Слави (м. Буринь).
Нагороджений відзнаками за вагомий доробок у розвиток літературного процесу на Сумщині. Зокремв, у номінації «Художня література та поезія» удостоєний найвищої відзнаки Сумської області за 2019 рік. «Людина року Недригайлівщини за 2019 рік» у номінації «Література» за версією газети «Голос Посулля».
Про поезію, музику і сучасне направлення української творчості ведемо сьогодні розмову з ІВАНОМ ЖИТНИКОМ, журналістом, письменником, поетом, блогером.
–Кілька років тому на ваші вірші відомі композитори стали писати пісні. У жовтні 2020 року вийшов у світ відео сюжет пісні «Полюбив, покохав юну, молоду». Музика та виконання Заслуженого артиста України з 2002 року Леонтія Бебешка (знаного в пісенному бомонді під ім’ям Левко Дурко) – відомого українського композитора, співака і шоумена. Народився музикант в місті Стрий Львівської області, живе в місті Львів. Продюсер проекту львівянн Володимир Синьоокий. За фахом – журналіст. Пише тексти до пісень. Активно займається просуванням ідеї українського національного шансону. Відео сюжет Наталії Кузнєцової-Віноградової – члена Національної спілки журналістів України. Народилася й живе в місті Буринь. Відео сюжет цікавий, романтичний, зроблений з окремих кадрів із фільму «Осінь в Нью-Йорку». І пісня «Полюбив, покохав юну, молоду» дуже сюди підходить…
–Це була перша наша пісня, яку ми створили спільно з Леонтієм Бебешком, Заслуженим артистом України. Після неї ми написали вже кілька нових пісень. Серед них – «Не сумуй», «На хмаринці» та інші…
–Якраз перед Новим 2023 роком поціновувачі сучасної української пісні мали змогу в Інтернеті почути вперше деякі нові твори у виконанні відомих виконавців. З щирою радістю хочеться відзначити, що вірші до кількох пісень написані і вами… Зокрема, патріотична пісня «Мамо, ви не плачте» у виконанні директора Дяківського будинку культури Буринської територіальної громади Віктора Кнопіка і відео сюжет справили велике враження на глядачів і мали багато схвальних відгуків. ДИВИТИСЯ пісню ТУТ:https://ivanzhytnyk.com/videos/8430-mamo-vy-ne-plachte-video-pisnya
–Ця пісня вже прозвучала на різноманітних патріотичних заходах. Дійсно, її прекрасно виконує відомий на Сумщині артист Віктор Кнопік. Відео ролик для пісні змонтував його онук Данило. Пісню відібрано для патріотичного всеукраїнського флешмобу. І вона нині, образно кажучи, «гуляє» Україною.
–Іване Олександровичу, коли відомі музиканти зацікавилися вашими віршами? Вони дійсно ліричні і гарно лягають на музику. Скільки у вашому доробку пісень?
–За своє творче життя, а воно вже триває понад 40 років, я написав багато текстів до пісень. Не всі вони поки що покладені на музику. Тих, які вже звучали на різних концертах, фестивалях, конкурсах, заходах – десь понад 60… Першою піснею, до якої я написав слова вже в далеких 80 роках минулого століття, була пісня «Терни мої». Музику до неї написав Анатолій Гузь, який керував хором тодішнього Тернівського цукрокомбінату. Ця пісня прозвучала на фестивалі в Недригайлівському районному будинку культури. Я був тоді присутнім на ньому. То була перша пісня, для якої я написав слова. Зауважу, що текст мені допомагав коректувати уже відомий на той час поет Микола Андрієнко, з яким ми працювали в районній газеті «Світло Жовтня». Нинішня – «Голос Посулля». Ось так і вийшов у нас колективний пісенний твір під назвою «Терни мої». Звичайно, я задоволений тим, шо перша пісня була саме про мою маленьку батьківщину, де я прожив половину свого життя, де були школа, гра в футбол за відому команду «Космос», і перше кохання, звичайно ж… На жаль, з різних причин тепер доводиться бувати в Тернах не часто. Але все ж таки стараюся завітати до батьків, рідних, які поховані там…
–Пісня про Терни, як я розумію, – це початок вашої пісенної творчості?
–Так це був початок моєї пісенної творчості, який триває вже понад три десятиліття. До речі, як сказав мені наш відомий земляк Анатолій Юрійович Мокренко, Народний артист України, пісня вийшла досить професійною. Коли я став редактором Буринської газети «Рідний край», якій особисто потім дав назву «Рідний» край», до мене звернулися працівники Буринського районного будинку культури з прохання написати слова до пісні, яка б могла взяти участь у Всеукраїнському конкурсі-фестивалі «Червона рута». Це було десь на початку 90-х років. Я написав вірша «Спомин жадібних ночей». З ним звернулися до відомого сумського композитора Володимира Прихожая. Він написав музику. А пісню на фестивалі виконувала солістка Буринського районного будинку культури Любов Кривенко. Вона стала лауреатом. На щастя, на відео збереглося виконання цієї пісні на одному з концертів у місті Буринь. А перед цим ми написали кілька пісень з талановитим митцем – Анатолієм Бідахом. Він керував хором Недригайлвського будинку культури. Я й досі зберігаю його ноти до пісень. Одну з них виконувала його донька Таня Токмань…
–Ви працювали з кількома композиторами та виконавцями. Ви якось знаходили друг друга для творчості? Чи як це відбувалося?
–По-різному…Якось побачив по телевізору співачку Аллу Волкову. Зателефонував до її чоловіка, він її продюсер. Зустрілися. Подивилися мої вірші. Відібрали до свого репертуару. Музику до них писала й сама Алла, й інші композитори. Серед них – і Володимир Прихожай. Алла ставала лауреатом всеукраїнського радіофестивалю «Пісня року», престижних міжнародних конкурсів. Наша спільна пісня «Криниця щастя» звучала й на всеукраїнському радіо, і сумському обласному. Коли я працював спеціальним кореспондентом обласної газети «Сумщина», в Конотопі познайомився з композитором Германом Соловйовим. Він уже був відомим в Україні, пісні на його музику виконували відомі українські артисти. Він до моїх віршів писав ноти, потім передавав виконавцям. У Конотопі на той час великою популярні користувалося жіноче тріо «Любисток». Кілька наших спільних пісень з Германом Соловйовим вони виконували. Тріо з нашої піснею «Місто в берізках» стало одним з переможців міського конкурсу на кращу пісню. Пісню «Я сивий лебідь» виконував подружній дует, який проживав у Бельгії. Років минуло вже багато, на жаль, я не пам’ятаю їхнє прізвище. Тісна співпраця була і з відомим на Сумщині та й Україні ансамблем «Ярославна», (керівниця Олена Червяцова) з Путивля. Вони виконували пісні на мої слова, вигравали всеукраїнські та міжнародні конкурси…
ТВОРЧИЙ ВЕЧІР (ЧАСТИНА 1) ДИВИТИСЯ ТУТ: https://ivanzhytnyk.com/videos/1405-video-z-tvorchoho-vechora-ivana-zhytnyka-chastyna-persha
–У місті Буринь, де ви проживаєте вже понад три десятиліття, теж є композитори, виконавці з якими ви співпрацюєте?
–Десь близько десяти пісень ми написали з Василем Салогубовим, прекрасним композитором, співаком, керівником народного колективу «Троїсті музики» Буринського районного будинку культури. Деякі з них ще й зараз виконуються, але вже іншими виконавцями, бо Василя Івановича, на превеликий жаль, уже немає серед нас. Ми брали участь у конкурсі на кращу пісню про Суми. Ми не були жителями Сум, і розділили перше-друге місце. А пісня «Місто на Пслі», яку виконував соліст Буринського РБК Микола Шульга разом з артистками Сумського національного театру імені М.С. Щепкіна, закривала культурний звіт Сумщини в палаці «Україна» в Києві. Під цю пісню був зроблений спеціальний відео ролик. Заключне слово на фестивалі мав Анатолій Юрійович Мокренко. І він сказав, що радіє, бо автором слів до пісні «Місто на Пслі» є його земляк. І підкреслив, що не міліє ріка талантів у Тернах. На жаль, буринське керівництво відмовило нам у поїздці до Києва з Василем Івановичем як авторам. Система тоді була така: якщо номер був з району, то на концерт їхали представники з району. Поїхали в основному чиновники – нам було відмовлено. Але то – вже інша історія… Доволі відомими піснями, які мали популярність, які ми написали з Василем Салогубовим, були: «Сонет про Буринь», «Дзеркала розбились», «Калина» (виконували Василь Салогубов та Олександр Журба) та деякі інші. З Леонтієм Бебешком познайомив Володимир Синьоокий, мій давній друг, прекрасний журналіст, поет, письменник із Львова. Леонтій Бебешко вже створив понад 300 дитячих пісень і приблизно 150 пісень для дорослих. Він був музикантом і учасником відомого в 90-х роках ансамблю «Віка». Виступів і різноманітних фестивалів у нього дуже багато. Серед них популярні – «Червона рута» в Запоріжжі, «Міс-рок Європа» в Києві. Після перемог «Віки» надходили запрошення на великі творчі дійства в Україні, Канаді, США. Ансамбль виступав на міжнародному популярному фестивалі в місті Сопот, що в Польщі. Тут, до слова, відбувався всесвітній з’їзд українців… У 1992-1993 роках Леонтій Бебешко працював у США… Прочитавши моїх кілька віршів, пан Леонтій зауважив, що на будь-який з них можна писати музику. ДИВИТИСЯ ПІСНЮ ТУТ: https://ivanzhytnyk.com/videos/6771-polyubyv-pokokhav-yunu-molodu-video-siuzhet-pisni?fbclid=IwAR1xrvJLnkc-cxDIZxdfUN4sYsTumv5BjBm2IDbBZkoDjY11zPvzY2evRgo Окрім ліричних пісень, пишемо цикл патріотичних. Для двох з них – «Перемога» та «Дзвони в храмах», які написали зовсім недавно, підшукуємо виконавців. Сподіваємося, що зробимо успішні відео сюжети на ці пісні… Можливо, ще вдасться провести третій свій творчий вечір у Буринському будинку культури. Два попередні тут відбулися у 1999 та 2017 роках…
ТВОРЧИЙ ВЕЧІР (ЧАСТИНА 2) ДИВИТИСЯ ТУТ: https://ivanzhytnyk.com/videos/1408-video-z-tvorchoho-vechora-zhurnalista-pysmennyka-poeta-ivana-zhytnyka-chastyna-druha
–Хто вам допомагає з відео сюжетами?
–Над відео сюжетами працює Наталія Кузнєцова-Віноградова з Бурині. Вона свого часу співала на сцені, пише вірші. А нині – відомий волонтер не тільки на Буринщині, Сумщині, а й в Україні. Вона – керівниця БУРИНСЬКОГО ГУМАНІТАРНОГО ШТАБУ ГО «УКРФОНД ЛІНІЯ ЖИТТЯ», який постійно допомагає бійцям ЗСУ. Тому й часу вільного не має, але над новими піснями попрацюємо всі разом. Є вже до них «мінусівки», які записані на професійній студії в Львові.
–Дорога в літературу у всіх починається з любові до слова. І все ж, вона у всіх – своя. Як почалася ваша дорога у творчість?
–Писати я почав ще в школі: невеличкі вірші, невеличкі мініатюрки різні. Збиралися з ровесниками та ровесницями біля нашого двору на лавочці, і я їх читав. І майже щоразу запитував: «Мені й далі писати?». І всі відповідали: «Так!». А потім всі бігли грати в футбол. Адже тоді не було гаджетів, та й телевізори були не в кожному домі…
–Як сталося так, що ви почали писати вірші? Де ви берете натхнення для написання віршів?
–Як почав писати – я вже сказав… Вірші я пишу, або ж коли мені добре, або ж коли мені – не дуже добре. У першому випадку – вірші виходять позитивними, в іншому – не дуже оптимістичні… Правда, я пишу не тільки вірші, а й романи, повісті, оповідання, новели, п'єси...
–Чи пам’ятаєте свій перший вірш, і про що він був?
–Так, пам’ятаю… Я його написав у першому класі. «Як був Тарас малий, він воду школярам носив… І вчився трохи сам…І вірші він складав про пана Енгельгарда… Панну ж називав «засушеним опеньком»… Ось таким вийшов у мене перший вірш. І як потім виявилося – далеко не останнім…
–Вірші до вас приходять самі по собі, чи це результат ваших зусиль?
–Завжди пишу без будь-яких зусиль… І завжди відчуваю насолоду від творчості. Скоріш за все, вони все ж таки якось приходять. Скажімо за місяць до початку війни я написав вірша «Пекельний світ». І багато що з нього стало пророчим…
–Наші читачі знають передусім вас, як журналіста і письменника. Чого ви щоразу прагнете, схилившись – з ручкою у руці – над чистим аркушем паперу? Що вас змушує знову й знову зазнавати мук творчості? А може, творчість для вас – зовсім не мука? Тоді – що?
–Жодного разу я не переймався «муками творчості»…Пишу тільки тоді, коли відчуваю, що треба писати… Раніше схилявся над аркушем паперу, пізніше – над друкарською машинкою. А вже понад 20 років творю за комп’ютером… Правда, вірша «Сльозиться небо», якого написав кілька днів тому, творив з ліхтариком… Світло ж нині відключають.
–Над чим ви працюєте зараз?
–Пишу нові вірші. Менше пишу прози. Щодня працюю над власним інтернет-порталом БУТТЯ і ЖИТТЯ (БіЖ), який пишу з 2011 року. Він забирає дуже багато часу. Бо в нього тисячі й тисячі читачів з багатьох країн світу, які постійно читають його. Їх підвести не можна. А ще хочу підготувати нову поетичну книгу «Фонтан душі», але все ніяк не зберуся… На перешкоді різні причини, та найголовніша – війна. Після ПЕРЕМОГИ – обов’язково підготую поетичну книгу, щоб вона побачила світ… А читачі, щоб її почитали…
Бесіду вела НАТАЛІЯ ПОСТОЄНКО, член Національної спілки журналістів України.
Деякі вірші та тексти до пісень ІВАНА ЖИТНИКА, які написані в 2022 та 2023 роках:
СЛЬОЗИТЬСЯ НЕБО
Життя сплелось у павутинці…
Присіло, щоб на мить спочить.
Бійцям ще треба бить ординців…
Ой треба бить! Ой треба бить!
Розбиті ворогом дороги,
В них ледве танк не застряє..
Бо шлях важкий до ПЕРЕМОГИ,
Але він є, але він є!
Сльозиться небо – сіре небо…
Ракети падають згори.
До ПЕРЕМОГИ дійти треба!
Не можна вийти вже із гри…
Із гри важкої, ох важкої…
Де переможець лиш один.
З війни смертельно затяжної,
В якій загинув і батько, й син…
…Бійці ідуть вперед – штурмують…
І орки лізуть вже назад.
В містах і селах все грабують,
А потім гатить їхній «град»…
Та нашу волю не скорити!
І орків, що прийшли сюди,
Гуртом потрібно всіх добити,
Добити раз і назавжди!
І буде, буде ПЕРЕМОГА!
Важка з сльозами на очах…
Залишиться позад тривога,
Відійде у минуле страх.
Збереться вдома вся родина…
Та буде свічка на столі.
Молитись буде вся ВКРАЇНА –
Й дорослі будуть, і малі…
А час неначе зупинився…
Молитви знову на вустах…
Нарід вкраїнський народився…
І ЖИТИ БУДЕ У ВІКАХ!
26.01.2023 р.
НОВОРІЧНЕ ЗВЕРНЕННЯ ДО РОСІЯН: ЗАБИРЙТЕСЯ ГЕТЬ З МОЄЇ РІДНОЇ УКРАЇНИ!
Страшно жити, коли плачуть діти…
Сміятись їм би – і радіти.
Чому припленталися ви, орки, нас убивати…
Плакати над убитими… плакати й страждати.
Хто просив вас сюди приїжджати?
Вас не чекали тут в жодній хаті…
Ви – нелюди… Вас не чекали і не чекають…
І вас тут постійно б’ють - убивають…
Прийде скоро весняная днина,
І ПЕРЕМОЖЕ МОЯ УКРАЇНА!
Наші ГЕРОЇ вже рік як вас б’ють,
І до москви вас проженуть…
Ви тепер будете завжди чужими
Для кожної нашої мами й дитини.
Ви тепер будете завжди чужинці,
Кляті й прокляті російські ординці!
Ви наробили смертей і біди,
Вас вже ніхто не запросить сюди.
Ви повбивали цілі родини,
На нашій нескореній світлій ВКРАЇНІ!
Хай же вам буде від нас усім грець,
Тікайте пошвидше, бо буде капець…
І пам’ятайте про ці ось слова:
ВКРАЇНА завжди буде жива!
Буде нескорена, буде весела,
Люди повернуться в ріднії села.
Люди повернуться в кожну хатину,
Вам не скорити МОЮ УКРАЇНУ!
Вона ПЕРЕМОЖЕ – буде й була…
І в бункер відправить вас до пу…ла!
1.01.2023 р.
ПЕРЕМОГУ Я СТРІНУ НА ПОЛІ
Перемогу я стріну на полі,
А на небі ясніє блакить.
Зморилося жито в стодолі.
Калина от-от запашить.
Тут бились мої українці,
Трощили рашистських солдат…
І гнали із відси чужинців,
Й на крок не ступили назад.
Гарчали, мов звірі, гармати.
Жахливий відбувся тут бій…
В селі запалали вже хати,
Лунав звідти плач в різнобій.
І плакали люди в підвалах,
Стогнали й німіли умить…
І кров’ю вкривались завали,
І дуже хотілося жить…
Вкраїнці рашистів прогнали.
І сонце знялося увись…
Лиш зранене поле стогнало,
І колос за обрій дививсь…
…Перемогу я стріну на полі,
А на небі ясніє блакить.
Зраділо вже жито в стодолі.
Калина от-от запашить...
17.12.2022 р.
ІЗ РОСІЇ В УКРАЇНУ ЧОРНИЙ ВОРОН ЗАЛЕТІВ
У лютневу ранню днину
Цей смердець сюди летить…
Чи за дві, чи за годину,
Мав умить все спопелить…
Кігті чорні розібгавши,
Скинув бомби він умить…
І по-руському каркавши,
Вірив, що у глиб летить…
І гадав: вкраїнці радо
Квіти кидатимуть вслід…
І кричатимуть: «Ой, браво!»
На його до них приліт.
А вкраїнці згуртувавшись,
Швидко стали всі у стрій…
І вороння не злякавшись,
Дали справжній йому бій…
Полетіло пір’я з нього,
Дзьоб у землю аж заривсь…
І від ворона тупого
Тільки сморід залишивсь…
…І що ж далі буде?
Поцікавитеся ви…
ЗСУ погонять всюди
Вороняччя до москви…
08.12.2022 р.
ЧОМУ ТИ ЖУРИШСЯ, СОКІЛ НЕБЕСНИЙ?
Чому ти журишся, сокіл небесний?
Знов причаїлась химерою смерть?
Бачиш як хлопчик у млі невоскреслій
Він – не воскрес… на жаль, не воскрес…
Падають тихо краплини холодні…
І розриває небо гроза…
Шастають лугом звірі голодні…
Враз заіскрилась під сонцем сльоза.
Гепають «гради», спустошують міни…
Вибухи й вибухи – смерть, мов мара.
Все навкруги на мить заніміло.
Плаче від страху мала дітвора.
Чим же в житті вони нагрішили?
Падають діти, мов груші в саду…
Серце осколки наскрізь прошили.
…Мати оплакує жах і біду.
Сльози солоні падають тихо.
Стогне вона – вже не кричить.
Чорна війна… Чорнеє лихо…
Безжальна війна смертями кишить…
...Чому ж ти, соколе, знов зажурився?
Ворог той клятий не в гості забрів…
…Сокіл у річці водиці напився.
У небо піднявся, і в бій полетів…
20.08.2022 р.
ЛЕТІЛИ СОКОЛИ – ЛЕТІЛИ…
Прийшов солдат з війни додому…
І тихо Богу помоливсь:
«Спасибі, Боже, за допомогу…
За те, що я живим лишивсь…».
…Летіли соколи – летіли.
І на траву тихенько сіли…
Мовчав солдат, скупі сльозини,
Котились в’яло по щоці…
Він повернувся до родини…
Стискав пілотку у руці…
…Летіли соколи – летіли.
І на траву тихенько сіли…
Схмурнів солдат… Спішив додому…
А дому вже давно нема…
Мовчав у відчаї німому.
А всюди пепел і пітьма…
…Летіли соколи – летіли.
І на траву тихенько сіли…
Схиливсь солдат… Завмер в граніті…
Десь соколи летять удалині…
Застигло сонце у зеніті…
…Онук солдата – на війні…
…Летіли соколи – летіли.
І на траву тихенько сіли…
Прийшов загарбник вже російський,
І все горить, немов трава.
Та не зломити дух вкраїнський,
Бо воля й сила ожива…
…Летіли соколи – летіли.
І на траву тихенько сіли…
Тримає зброю онук міцно,
Звільняє рідну землю він…
Вкраїні жити споконвічно –
І переможним буде дзвін.
…Летіли соколи – летіли.
І на траву тихенько сіли…
І Україна переможе,
Онук щасливо заживе…
Ніхто її скорить не зможе,
Бо ВІЧНА ПРАВДА тут живе…
…Летіли соколи – летіли.
І на траву тихенько сіли…
08.05.2022 р.
ВІЙНА І ПЕРЕМОГА…
Де ти ходиш, ПЕРЕМОГО?
Вже пора прогнать нікчем…
На душі – печаль, тривога…
А на серці – біль та щем.
Дні тривог, безсонні ночі…
Страх забився до щілин.
Діточок убитих очі
З болем дивляться з хмарин.
Ці ворожі супостати
Убивають всіх підряд…
Зруйнували людські хати,
Прилетів сюди снаряд…
І гвалтують, і стріляють,
Мародерять ці кати…
Кров’ю землю заливають –
Ні проїхать, ні пройти.
Але прийде ПЕРЕМОГА!
Ворог зникне мов роса…
І залишить нас тривога,
І повернеться краса.
І повернуться солдати
Із війни у рідний дім…
І обійме дітей мати,
Приласка теплом своїм…
22.05.2022 р.
ПЕКЕЛЬНИЙ СВІТ…
Ми – люди… Нас в життя пустили…
І після нас залишаться сади, ліси?
Нічого ми не візьмемо в могили,
Й крихітки ми не візьмемо краси…
Й копійки ми не візьмемо з собою…
Й багатства теж не візьмемо туди…
І піде все те за водою…
І не повернеться сюди.
…І пахне вітер вже війною…
І плаче пташечка в саду
І просвистить снаряд пітьмою…
Й накриє пташку молоду…
І забере життя назавжди…
І що почуєш у отвіт?
«Смертельні війни були завше…»
Й дурів постійно білий світ.
Літали «дурами» патрони,
Безжально жалили серця…
Тепер літають іще й дрони,
І буде все це без кінця…
Сьогодні світ утратив розум,
Звихнувся, збивсь на манівці…
І не хвилює уже сором.
Ні на початку, ні в кінці.
Вже зброї більше, аніж їжі…
Стріляти буде вона теж…
І кров пролляється іще свіжа,
І тут не буде уже меж…
Є час короткий – зупинитись…
І не гнівити Бога всім…
І треба всім за мир молитись,
І захищати рідний дім…
22.01.2022 р.
ПЕРЕМОГА
Сховалось сонце аж за хмари…
І всюди дим, їдучий дим…
І автомат замість гітари
Завжди з бійцем, завжди із ним…
А поруч браття-побратими
У бій ідуть – нелегкий бій,
Щоб вигнать ворога з Вкраїни,
І виграть в них страшний двобій.
Перемога! Перемога! Перемога!
Буде в нас для всіх одна…
До миру тягнеться дорога…
Життя людські бере війна…
Перемога! Перемога! Перемога!
Принесе для всіх добро –
Переможна в нас дорога.
Буде так, бо так й було!
Ми – браття-браття українці,
Нелегка доля в усіх нас…
Вбивають знову нас ординці…
І в Україні важкий час.
Ми ж переможемо чужинців,
Прогоним з рідної землі.
Не переможні ми – вкраїнці.
А ворог згине у пітьмі.
Перемога! Перемога! Перемога!
Буде в нас для всіх одна…
До миру тягнеться дорога…
Життя людські бере війна…
Перемога! Перемога! Перемога!
Принесе для всіх добро –
Переможна в нас дорога.
Буде так, бо так й було!
Сховалось сонце аж за хмари,
Та просинь видно вже здаля.
І нищуть орків байрактари,
Тут наша рідная земля.
І буде, буде Перемога,
І ворог зникне, мов роса…
У нас єдиная дорога:
Це – ЩАСТЯ, ВОЛЯ і КРАСА!
Перемога! Перемога! Перемога!
Буде в нас для всіх одна…
До миру тягнеться дорога…
Життя людські бере війна…
Перемога! Перемога! Перемога!
Принесе для всіх добро –
Переможна в нас дорога.
Буде так, бо так й було!
23.07.2022 р.
ДЗВОНИ В ХРАМАХ
Життя висить на волосинці…
Плететься срібло поруч скронь.
Та треба ще добить ординців,
Посилить треба ще вогонь.
Відправить в пекло супостатів
Із української землі…
На ній не плакала, щоб мати,
І хліб пашів, щоб на столі.
Лупцюють орків жах-удари.
І Джевеліни орду б’ють.
Працюють точно Байрактари.
Русню до потруху зітруть.
Бо ми – безстрашні українці.
І Україна в нас – одна!
Переможемо чужинців,
І закінчиться війна…
Ми козацького всі роду…
Славно будемо ще жить.
Нам немає переводу…
Вороженьків будем бить!
Будем гнати їх до раші,
Бо прийшли до нас з мечем.
Перемоги будуть наші…
Орки ж змиються дощем.
Ми нарід не одинокий.
У нас друзів – безліміт.
Українцям жити доти,
Доки й житиме ввесь світ!
…Залунають в храмах дзвони,
Коли скінчаться бої.
Усміхнуться всі ікони,
Й заспівають солов’ї…
05.09.2022 р.
ІВАН ЖИТНИК.
