Вернуться хочеться туди,
Де ноги колять будяки…
Де жалить литки кропива,
І холодить ступні трава…
Росте вербичка на горі,
А в річці плещуться угрі…
Де пташка рання пролітає,
І дивовижненько співає…
Про атом ще ніхто не зна,
І не вбива людей війна.
…І мама сина обнімає,
Учитись в місто відправляє.
А потім, щоб синок вернувся,
В роботі сміло розвернувся…
І збудував, щоб рідний дім –
Затишно буде рідні в нім.
Жили, щоб добре, щоб творили,
Життя безцінне всі цінили.
…Аж раптом діду під сто літ
Перевернуть схотілось світ.
Ракети й бомби полетіли,
Біди накоїти зуміли.
Замість роси – вже кров стікає…
Село і місто вже палає…
Дитина їде вже не вчиться,
Для неї вже життя скінчиться…
А потім сонце ранком зникне,
І світ до цього потім звикне?
ЖИТТЯ поволі вже зника –
ЗЕМЛЯ до знищення звика…
І розповзається страхіття…
І запановує жахіття...
Вернуться хочеться туди,
Де ноги колять будяки…
Де жалить литки кропива,
І холодить ступні трава…
Росте вербичка на горі,
А в річці плещуться угрі…
Де пташка рання пролітає,
Й ще дивовижненько співає…
ІВАН ЖИТНИК.
19.06.2022 р. 6 год. 00 хв.