МАРГАРИТА КАЛІОН народилася, виросла й живе в місті Путивль. З відзнакою закінчила Путивльське педагогічне училище та Сумський педагогічний університет. Пише вірші. Її твори – це інтимна та пейзажна лірика і громадянська позиція. Вона постійно друкується в ЗМІ та інтернет-виданнях.
Чому запав ти менi в душу?..
Чому запав ти менi в душу,
Що особливого в тобi?!
Я – як той чорт у суху грушу...
Тепер – то радiсть, то – в журбi.
Ти пiдкорив моє серденько
Не лише поглядом своїм.
Я – наче дiвчинка маленька
В руках турботливих твоїх.
Сполоханi думки i тiло,
Що прагне нових вiдчуттiв.
Що було чорним – стало бiлим,
З'явився ти з яких свiтiв?
А може, ти менi наснився,
Все – марево, солодкий сон?
Але чому весь свiт змiнився
I... впав останнiй бастiон?..
I знову мене стежка повертає...
Купаються у росах кришталевих
Над тихим Сеймом вранцi солов'ї.
I бiлим цвiтом iз садкiв вишневих
Летять до мене спогади мої.
Я прихилюся до сосни старої,
Що пам'ятає прадiдiв моїх.
Повiтря чистого вдихаю я настої,
Лунає десь дзвiнкий дитячий смiх!
Моїх батькiв хатинка тут старенька,
В нiй вирiс i Людиною я став.
Тремтить вiд спогадiв завжди моє серденько
Про рiдну землю, де б я не бував...
...I знову мене стежка повертає
В моє село – колиску моїх мрiй.
Той, хто своє корiння забуває, –
Майбутнього не має на Землi!
Душа болить за Украину...
Душа болить за Україну,
Нестерпно, не стихаючи болить.
Ножа встромили їй у спину –
Хто мав допомогти і захистить.
Вона злетіла, наче вільна птаха,
У синю, безтурботну височинь.
До крові здерши крила через цвяхи,
Здійснивши мрію сотень поколінь.
Тримайся, Ненько, діти за тобою –
Непереможні доньки та сини.
Я вірю в те, що посміхнеться доля.
Мій Боже! Україну борони!
Не треба слiв i зайвих обiцянок...
Не треба слiв i зайвих обiцянок,
Зiзнань – таких вiдвертих i палких...
Зi мною в серцi завжди той свiтанок,
В твоїх обiймах – грiшних i святих!
Лишень з тобою я – неначе птаха
У вiльному парiннi в небесах.
Кудись подiлися мої вчорашнi страхи.
«Ти тiльки мiй!» – застигло на вустах.
Тремтить душа у спогадах про тебе...
Що буде далi? Що чекає нас?
А поки що – ми парою у небi!
А поки що – це наш зiрковий час!
ххх
Де ти був, коли тебе шукала,
Коли серце рвалось вiд жалю,
Щиростi й тепла не вистачало,
Болю i турбот – до несхочу?!
В твої очi я не надивлюся –
Нескiнченна неба в них блакить!
Я за тебе Богу помолюся...
Будь благословенна кожна мить!
Ти – моє незраджене кохання,
Свiжий подих, серця легкий стук.
Кожен день з тобою – мов останнiй,
Зустрiч кожна – мов пiсля розлук.
Поруч iз тобою в мене спокiй,
Затишно i тепло, як в раю!
Я до тебе йду немов на сповiдь,
Душу вiдкриваючи свою...
Лебедина пicня
Не зважай на мої дивнi очi,
На сльозу прозору не зважай!
Так, лiта, на жаль, вже не дiвочi,
Та кохання в серцi – через край!
Iншi речi я в життi цiную,
Анiж тi, що кiлька зим тому...
Я тебе сьогоднi зацiлую!
Та спочатку – нiжно обiйму.
Приголублю, мов малу дитину,
Слово чарiвне прошепочу,
Пiсню заспiваю лебедину –
В весняну безодню вiдлечу!
Мовчи! Мовчи...
Від твоїх слів відламується крига
І б'є у саме серце, наче ніж.
Не дочекалась я жаданої відлиги.
Благаю: «Без ножа мене не ріж!»
Ти дивишся холодними очима
Такий ще рідний, але вже – чужий.
Повз мене погляд – дикий, невловимий...
Мовчи! Мовчи!.. Нічого не кажи...
МАРГАРИТА КАЛІОН.