Завмерла на лузі калина.
Під вітром зігнулась вона.
На крилах летіла дівчина,
З-під крил утікала весна.
І літечко швидко майнуло.
І осінь за мить відцвіла.
Морози зимою війнули,
Не стало на лузі тепла.
Калино, калино, калино,
Чому ти на лузі одна?
Чому ти сумуєш, дівчино?
Повернеться наша весна.
Повернуться теплії ночі.
Кохання зумієм вернуть.
Засяють блакитнії очі,
Засяють і знов розцвітуть.
І кетяги-щастя калина
Опустить свої до роси.
І вмиється нею дівчина,
Вода із роси – для краси.
І я полечу, мов на крилах
У чисті казковії сни.
А поруч зі мною дівчина,
Дівчина-калина з весни.
Іван Житник.