Друзі-українці, ніколи не забувайте про тих захисників, які віддали свої життя за Незалежність, Свободу та Цілісність рідної Неньки-України…
На роки, на долю зозуля кувала…
У безмежнім небі жайвір заспівав.
Дівчина-красуня хлопця покохала,
І хлопчина також ніжно покохав.
Зорі запалали у вечірній тиші.
Річка хлюпотіла, стрімко біжучи.
Несміливий хлопець, від природи «рижий»,
«Сонцем» його звали, правду кажучи.
Юная лебідка, хоч малюй картину.
Чому полюбила? Так ніхто й не знав.
«Серцю не накажеш», – усмішка в дівчини,
Добрі серце й душу той хлопчина мав.
... І пішов у бій юнак на світанні,
Та не зміг від кулі життя вберегти.
...Мов кришталь розбилось їхнєє кохання,
Не зуміло квіткою щастя розцвісти.
Ця жахлива звістка надійшла дівчині.
Та кохання втрати серцю не збагнуть.
Зцілувала губи на його світлині,
Та хлопчини любого їй не повернуть.
Плакала красуня тихими сльозами.
Падали солоні вони на пісок.
Поховали «сонечко» у холодній ямі.
Рівно через місяць … народивсь синок.
Наче янгол посланий із небес далеких,
Богом даний матері райської краси.
Принесли на крилах хлопчика лелеки,
Як в народі кажуть – із води й роси.
На щастя, на долю зозуля кувала…
Іван Житник.
22.05.2020 р., 11 год. 30 хв.