Спочатку інтернет-портал БУТТЯ і ЖИТТЯ (БіЖ) планував розповісти про прекрасну поетесу Анну Карпенко-Кортікову.
Проте, вирішив надати їй самій слово.
І ось що про себе повідала Анна:
«Народилася і виросла у казковому селі Бездрик, яке зачаїлося під Сумами.
Мій творчий шлях починався з 10 років.
Пам’ятаю як зараз свій перший віршик:
Он у небі дірочка,
то, напевне, зірочка.
Стала виглядати
хати рахувати…
Мені поталанило з наставниками.
Любов до поезії прищепила перша вчителька Людмила Іванівна Русланова.
А свій стиль написання я відшукала з Наталею Петрівною Вишняковою – вчителем української мови і літератури Бездрицької ЗОШ.
Першими читачами та критиками були сільські бібліотекарі – Катерина Степанівна та Ірина Володимирівна.
Усі твори, написані мною, пронизані філософським змістом.
Любов до життя, сім’я та простори рідного краю надихали і надихають творити вірші.
Безмежно вдячна своїм батькам, сестрі та чоловіку, які розділяють зі мною пристрасть до поезії.
Адже, коли мене підхоплює поетична хвиля, я забуваю про все: слова просто обриваються із думок як стиглі яблука восени, та римуються у вірші.
Як людина я реалізувалась в багатьох сферах, але внутрішня дитина просить реалізуватися як поетеса.
Нині я на шляху до мрії видати свою першу поетичну збірку...»
Пропонуємо читачам інтернет-порталу БУТТЯ і ЖИТТЯ (БіЖ) чудові вірші талановитої поетеси Анни Карпенко-Кортікової.
Новий день як подарунок долі,
підказує очам новий путь,
вирішувати тобі,
що буде далі,
і вирішувати тобі
як далі буть…
Новий день
шанс новий подарує,
скористайся ним –
він тільки твій!
Коли життя на зустріч
дню прямує,
не плинь по течії,
а твердо дій.
Пройшли години
без упину,
що зміг корисного зробити?
Прийшла ніч днині
на заміну,
чи буде в чому
себе винити?
Новий день на зміну
ночі прийде,
йому як в останнє радій!
З новим шансом
нова спроба вийде.
Тільки вір,
надійсь,
кохай та мрій.
Мамині руки
Ніжні пальчики маминих рук
раптом зморшками повкривалися.
І зазнало серденько мук,
від тривог за дітей розривалося.
Вибач мамо, я виросла швидко,
чи то швидко пробігли літа,
та для мене ти гарна лебідка,
мудра, рідна і завжди молода.
Зіпсувались, здається, дзеркала,
ти в них надто не зазирай,
вони – згадка, що юність промчала.
Свою молодість другу стрічай!
Поцілую я руки матусі,
пригорну ніжні пальці до серця –
я без тебе лишитись боюся,
та за думки такі ти не сердься.
Усміхається мама, а в скроні
пов'їдалися сивини до болю.
Боже, прошу, домалюй на долоні
Моїй мамочці довгу лінію долі.
ххх
Ти орел,
Я голубка білокрила,
Ти сонце,
Я небо підкорила.
Ти зима,
а Я прекрасне літо,
Ти холодний,
як Тебе зігріти?
Ти не плачеш,
Твої сльози – лід,
залишають в серці
гіркий слід.
Все минають
зимні дні і ночі,
та з Тобою
бути Я не хочу.
Гордий Ти,
здіймайся у вись,
з сонцем
гордістю ділись!
Батьківський поріг
Є у кожного місце єдине,
навіть не місце,
а джерело походження,
де назавжди лишаєшся дитиною,
незалежно скільки літ від народження.
Де з двору ідуть аромати,
Які в пам’яті з дитинства беріг –
то до столу готує мама твій
найулюбленіший пиріг.
Там вітаннями батько стріне,
приголубить знову і знову,
зацілує матуся, обійме.
Проводжаючи дадуть настанову:
як біди чи розпач спіткають
на довгій життєвій дорозі...
Пам’ятай: є ті, хто чекають тебе
на батьківському порозі.
Погоджусь. Цуратися – гріх!
Доки живі та здорові рідні,
повертатися на батьківський поріг
треба частіше, ніж іноді у вихідні!
Анна Карпенко-Кортікова.