Життя в оренду

Продовження повісті ІВАНА ЖИТНИКА «Життя в оренду».

Попередні публікації в розділі ЛІТЕРАТУРА 28,29 грудня 2019 року, 03, 08, 25 січня, 02 березня 2020 року.

                  ЖИТТЯ  В  ОРЕНДУ

                        Повість

14.

Це літо нам багато дарувало,

Годило так, що слід по нім щемів.

І птаха нам по-нашому співала,

І вітер нам по - змовницьки шумів.

(Михайло Шевченко, «Це літо нам багато дарувало»)

Ніби нещодавно завітала весна, - красна, а вже середина липня. Літечко дозріває, як і людина, тільки значно швидше - за кілька десятків днів. Вчора зранку ще стояло нескошеним буйноцвіття, а сьогодні - трактори зяб піднімають. І Артем подумав: «У кожного на землі свій вік - в одного короткий, у другого довший...»

Тиждень не вщухав нестерпний суховій. Втомлені невеселими думками селяни чекали на кращу погоду. Та знову підряд - три дні дощі: затяжні й холодні, з бурями та скаженими вітрами.

І чого воно так? Майже рік вирощували люди врожай, і на тобі - затримка. Лише вчора виглянуло сонце, сьогодні знову захмарилося. Чорні, які хтось ніби наклав жужмом, обганяючи, а часом наштовхуючись одна на одну, перекидалися небом хмари. Правда, дощу немає.

Неспокійно й на серці в Артема Ярового. Від чого? Звідки тривога? Він і сам не знає. «Це вже занадто, - непокоїться, дивлячись на грізні хмари. - Ще б три - чотири дні, і все б зібрали...» Він підійшов до поля, де не так давно скосили багаторічні трави: «Ось тут і помер дідусь Фадей. Пухом йому земля... Гарний був він чоловік...»

Неподалік від цього поля - друге, де стіною золота пшениця. Це останнє поле, на якому залишилося зібрати врожай. Яровий вдихнув повітря на повні груди. Тільки, що це? Звідки дим? Артем окинув поглядом сусіднє поле. Із нього випурхнула блискавка - раз, удруге. «Йолки – палки! Пшениця загорілася, чи що?» Помчав стернею скошеної конюшини.

Ось і початок пшеничного поля. Вогонь вискакував з протилежного боку . Та він вирішив бігти навпростець. Тужаве колосся било по руках і грудях. Наразі засумнівався: чи правильно, що один біжить на пожежу? Може, повернутися до села? Так час же втратиться. І одночасно пошкодував: чому не поїхав мотоциклом? Та хіба ж знаття?..

Артем любив ходити полями пішки. Дехто навіть кепкував: усе керівництво, мовляв, на машинах, а Яровий - на «одинадцятому номері». Та він твердо знав: якщо обійде поле - то все побачить, до кожної рослинки підступиться, а на мотоциклі чи машині прошмигне - тільки вітер за вухами.

15.

З вогнища намагався виборсатися Жора Віцин - Острюков. Він то зводився на ноги, то знову падав у пшеницю. Та гарячі язички полум’я кусали його за лице, шию. Він спирався на лікті, однак звестися вже був не в силах. Випита ним горілка притискала до розжареного ґрунту, а в задурманеній голові стугоніло: «Згорю до дідька... Згорю...»

Пробирався стеблинням і не міг вибратися.

«Кінець мені... Не вибратися звідси».

А все було так. У Артура Виварки - Михайлюка життя пішло шкереберть. Після того, як Крихітна завагітніла від нього, про це загомоніло все село. Село - не місто, тут нічого не сховаєш.

Артура звільнили від обов'язків комсорга. Кар'єра лідера рухнула. Та й по бухгалтерській частині в нього почалися нелади з начальством. Бо відомо, що обліковцем його тримали не за те, що він сильний спеціаліст, а так райком партії порадив. Бо ж за освітою Михайлюк - агроном після технікуму. Та й то - закінченого заочно. І чорна смуга настала в житті колишнього «комбуха». А тут ще й Андрій Підлісний приїхав. І, звичайно, Воля Безпала, його, за власним переконанням, нерозділене кохання,прикипіла до Андрія.

Із Острюковим він зустрівся на тракторній бригаді.

-Куди зібрався, Жоро?

-На поле. Солому возити.

-Я з тобою. Облік мені треба там провести.

Та за селом Виварка запропонував:

-Зупиняй, підснідаємо...

-Снідав уже...

-У мене є дещо й до снідання.

У Жори після вчорашнього добрячої «лишку» розколювалася голова. Похмелитися, звичайно б, не завадило...Тож ні від першої чарки, ні від останньої Жора не віднікувався. Пив і пив. Щось, здається, говорив йому Виварка про Андрія Підлісного - мовляв, із ним поквитайся.

Жора погоджувався і сп'яну буркнув, що обов'язково так і зробить. Та й Артема Ярового час би заодно на той світ відправити: прямо з-під його, Ос трюкового, носа Ольгу Підлісну вкрав. А таке - не прощається. Бо без неї для нього тепер життя немає - щохвилини тільки й думає про неї, як і Артур про Волю Безпалу. Словом, злигалися товариші по нещасливому коханню...

...Усе перемішалося в його голові. Як він потрапив на поле - не знав. І враз несмілива п'яна думка проповзла в голові: чи не Виварка заштовхав його сюди і підпалив урожай, щоб насолити усім Підлісним одразу. Підставив він його, Жору Острюкова. А де ж він сам? «Ах ти, наволоч!» - тверезіючи від образи, процідив крізь зуби.

16.

Вогонь розростався - вже високо вгору здіймався сніп яскравих іскор. Яровий зупинився вражений. Посеред вогню щось ворушилося: «Звір якийсь, чи що?»

На роздуми часу не було. Накинув піджак на голову, шаснув у вогонь.

«Та це ж людина...»

Очі виїдав дим, вогонь обпікав тіло. Та Артем з усієї сили волік, він уже впізнав, Жору Острюкова.

-Ти звідки тут взявся? - запитав, відкашлявшись, Артем. У відповідь - тільки нерозбірливе белькотіння. Обдивився Жору, здається, ще не встиг обгоріти - лише штани димілися. Насипав на них землі з обораної смуги.

Потім - знову в полум’я. Сухі стеблини хрускотіли, тріщало в колосках зерно. «Загасити, а то весь хліб згорить!..» - кричала душа, а він на всі боки розмахував недогорілим піджаком, виривав жмуття пшениці, топтав, кидав його подалі - до зораних клаптиків поля. А червоні язички ніяк не зупинялися.

«Одному не справитись і врожаю не зберегти», - забилася тривожна думка. Не звертав уваги, хоч і щеміли обпечені руки, димілося на голові волосся.

«Гаряче. Ох як гаряче. Мов біля реактора...»

Тепер уже струшував вогонь сорочкою, бо піджак повністю згорів. Лишалася невеличка смужечка. У груди вдарила пекуча хвиля. Артем відчував, як у нього з - під ніг чомусь утікає тверда опора і він летить назустріч розпеченому сонцю. Кинув на ту смужечку жнива зотлілу сорочку і на неї, наче підкошений, упав сам...

А від села рятувати хліб уже бігли односельці.

17.

…Виварка, штовхнувши в пшеницю вкрай сп'янілого Жору, чиркнув сірником і жбурнув його туди ж. Сухі стеблини загорілися практично зразу ж. Артур якусь мить дивився, як борсався у вогні Острюков.

«Жору знайдуть, подумають, що сп'яну підпалив пшеницю. Та й трактор тут... А я до Крихітної. Вона, хоч і не в собі, та ніколи мене не видасть. Бо ж кохає до безтями... Кохання ж, як відомо, річ сильна... А Підлісні з Безпалою та Яровим... Туди їх у ковіньку!... Нехай тепер носа не деруть... Та й Артема звільнять - за нехтування пожежною безпекою... А мене - на його місце…» - сам до себе оскалився Михайлюк і по - блюзнірськи звернувся до Острюкова:

-Вибач, Жоро... Така твоя доля... Прощай...

До села Артур добрався з протилежного боку поля. На краю - хата Крихітних. Зайшов до двору. Знав: Валя - вдома, батьки - на роботі. І справді: дівчина прала білизну. Підняла голову на скрегіт хвіртки. І завмерла.

-Здрастуй, Валюша, - несміливо привітався. - Можна зайти?

-Та... заходь...

Михайлюк наблизився до спантеличеної дівчини впритул.

-Так от, Валю... Я довго думав... І вирішив... Дитятко буде нашим... А значить, ми повинні бути разом…

Далі буде.

Інформація про нас

Безсумнівно, кожен з читачів хоче побачити, а головне – прочитати свіжі цікаві новини. Адже вони інформують про останні події в світі, Україні, Сумщині. Новини України збагачують читачів свіжою інформацією про все те, що відбувається в нашій державі. Свіжі новини Сумщини на БІЖ – це, в першу чергу, новини сьогоднішнього дня. А ще на БІЖ публікуються дуже свіжі новини спорту, культури, економіки, освіти, медицини і т.д., і т.п. Світові оперативні новини теж чекають на своїх читачів. Щодня оновлені новини, які стосуються нашого буття і життя, можна читати тільки на нашому порталі. Словом, тільки БІЖ несе правдиву інформацію читачам про все, що кожну годину і щоднину відбувається в світі, Україні та Сумщині. І все це, звичайно, оперативно, цікаво, своєчасно.