ЖИТТЯ В ОРЕНДУ

Продовження повісті ІВАНА ЖИТНИКА «Життя в оренду». Попередні публікації в розділі ЛІТЕРАТУРА 28, 29 грудня 2019 року, 03 січня 2020 року.

                              ЖИТТЯ  В  ОРЕНДУ

                                    Повість

7.

В огні своїм твоє вгадаю ім'ячко.

Зцілована, згорьована - свята,

Богинечко, Богинечко, Богинечко,

Зориночко, Зориночко - свята!

(Михайло Шевченко, «Молитва на двох»)

Рано-вранці Артем і Оля йшли лугом. Наголубившись за ніч у запашних травах, пізнавши непізнане, яке можуть пізнати тільки двоє - він і вона, вони викупалися в холодній ставковій воді.

І тепер ось прошкували притихлі й освітлені глибоким почуттям. Здавалося, ніяка сила не могла їх роз'єднати.

Закономірно. Вистраждано. Кохання спопеляло їхні молоді серця, бо щойно вони любилися в нічних ромашках, і про їхні пестощі знали тільки вони. А квіти завжди мовчать – ніколи не видають таємниць. Від цього у душах водночас і радісно, і щемно, і трепетно...

-Олю, хочеш, вірша тобі почитаю? - Артем зірвав стеблину споришу. - Називається він «Мечта». Випадково в журналі «Смена» прочитав і вивчив. Автор - Володя Старшов. Хлопець підійшов до верби, яка розрослася навсебіч, обіперся спиною об стовбур. Замріяний і … близький..

Оля дивилася на нього й відчувала, як схвильовано б'ється її серце. Воно, ніби несподівано зловлене пташеня, рвалося з грудей, наче з клітки. Рвалося на волю, до нього, до Артема. Дівчині знову хочеться припасти до його грудей хлопця, і слухати, як гомонить

його серце. А воно і справді гомоніло. Озивалося до неї. І від цього - приємно й легко. І той гомін передавася їй. Ользі навіть закортіло змахнути руками й злетіти в небо, щоб звідти крикнути: «Я щаслива, люди!». А може, це так лише здається? Може, це сон? Хоча й приємний, але сон. Вона й справді розплющує очі, які хвилину тому зімкнула від насолоди. І це не сон. Це - дійсність, бо ж таки чує голос Артема:

Разойдутся полки и роты, разоденутся в свитера, и останутся без работи оружейных дел мастера

-Чудові слова, - чомусь зніяковіла Ольга, - і пахнуть... миром і спокоєм…

А Яровий продовжив:

Сбросят танки литые башни,

сплюнут пушечные замки,

приударят по вешней пашне

с тракторами вперегонки.

-Артемку, а ким ти був у армії?

Він поглянув на кохану і відповів:.

-Солдатом...

-Я це розумію, - не вдовольнила відповідь дівчину. - Ну, як його... Танкістом, артилеристом?..

-Це не так важливо... Просто - солдатом...

І це сподобалися їй. Ось так просто: солдатом. А Артем продовжував декламувати:

И свирепый военний атом

встанет паинькой у станков.

И не станет военкоматов,

и не будет призывников...

Оля підступила до нього ближче й продовжила:

Если вдруг такое случится –

осчастливит эпоха нас, -

я попробую розучиться

по-солдатски прищуривать глаз

-І ти цей вірш знаєш? - здивувався Яровий.

-Знаю… “И свирепый военный атом встанет паинькой у станков...” Тільки хто його туди поставить? А атом душить... І земля ж наша повинна жити... А ми ще й один одного вбиваємо... У моєї подружки Валі Крихітної в Сумгаїті брат...загинув. Прямісінько біля свого дому…Артемку, чому так?

Хлопець на мить задумався.

-Олю, все так складно і незрозуміло в нинішньому нашому житті, що слід все добре зважити. Я - не політик, я ще - солдат...

-І ти стріляв у... людей?

-У людей - ні... А взагалі - стріляв...

-А якщо в людину?

-Наказ є наказ.

Довкола - дзвінка тиша. Здалося, що й соловейко замовк і ранок потускнів.

-Пізніше колись про це поговоримо... Тобі вже на ферму час.

-Ой, справді, - дівчина зиркнула на годинник, - уже шоста ранку. А я додому ще й не забігала. Всипле мені бабуся Оксана. Ох і всипле!..

Ольга подивилася на Артема. І їй здалося, що вона його знає не відтоді, коли півтора роки тому Яровий прочитав нарис про неї в «Комсомольській правді» і надіслав свого першого листа, а давним - давно.

-Знаєш, - Артем зам'явся. - Якщо чесно, то я думав, що хоч у газеті про тебе багато було написано, тебе, ну, як тобі пояснити... в природі ніби не існувало... Ну, той... журналіст наче придумав... тебе.

-А тепер?

Артем схилився над нею, вона завмерла. Завмерла і відчула, що знову повторить оті таємничі й незнані до цього слова, вірніше - нікому не сказані. А Артем торкнувся її губ і прошепотів: «Я кохаю тебе...». Ольга ще тихіше відповіла : «І я кохаю тебе...».

Несмілий вранішній промінець сонця намалював рум’янці на її щоках.

8.

...Увечері дід Фадей повів гостя на рибалку. Вони примостилися на березі річечки, яка несла свої тихі води майже в кінці городу Підлісних. Чіпляючи черв'яка на гачок, старий суворо попередив:

-Ти ось що… Ольки не трогай, доки не одружишся... Сам знаєш, наше діло козацьке - все може трапитися. Відкараскаєшся від неї, а дівці тоді як? Пеленою цього діла не прикриєш.

Артем закинув вудочку, поплавок наполовину занурився в воду.

-Не відкараскаюся...

-Ольки не трогай, - ще суворіше повторив Фадей. - Довідаюся - шию намилю. Ти не дивись, що я щуплий, наче щиглик.. За справедливість у мене сила де й береться.

-Так хто ж вам про це скаже? - запитав Артем з іронією.

-Сам дізнаюся... Я в партизанах розвідником був. От - от, щоб і ти знав про це...

У відповідь парубок тільки посміхнувся.

Не клювало. Дід запалив цигарку. Прокашлявся. І від того, що дим пішов не туди, куди треба, чортихнувся. І зразу ж перехрестився: «Прости мене, Боже, грішного...». Раптом занімів - поплавок пірнув у воду.

-Тягніть же! - аж підскочив Артем.

-Не встрявай не в своє діло, - обірвав його Фадей. - Короп клюнув, а це вже серйозно, доведеться попотіти.

І наче в яблуко вцілив. Тільки через півгодини вдалося “загнати” рибину.

-Оце улов! - зрадів Яровий. - Ніколи такого не тримав!

-Ет, - відмахнувся дідок, виймаючи гачок з величенької пащі коропа, - побільших підсікав...

Невідомо звідки з'явилися сусідські хлопці - Василько Безпалий та Вадик Комаров. Без них, мабуть, в селі ніколи й нічого не робиться. Вони постійно були в курсі всіх справ, за день з ними траплялося чимало всіляких пригод. І от зараз схилилися над рибиною, прискіпливо оглядаючи, мовби не Підлісний виловив її, а саме вони.

-Дідуню, віддайте коропа нам, - благально заглянув у очі Підлісного Вадик. - Самі ще зловите. Ви ж спец... по рибі.

-Як це, віддайте? - здивувався Фадей.

-Ну, ну... подаріть, - шморгнув носом Вадик. - Он у Василька сьогодні іменини, - і оком не повів товариш.

-Правда? - оглянувся старий на Безпалого.

-Угу, - буркнув той і почервонів.

Підлісний нерозбірливо щось промурчав. Завовтузився біля коропа, та так нічого й не відповів. Підвівся, закректав. Аж тоді зважився:

-Не бачите, гість у нас.

Хлопці тільки тепер помітили Артема, який у кущі верболозу пильнував за поплавком. Вони перезирнулися і неохоче попрямували до лугу.

Яровий пожалів підлітків, тож крикнув їм услід.

-Егей! Забирайте коропа. Без свіжини обійдуся! А мо', ще й виловлю щось! А вам треба ж на іменинини!

Зраділі хлопці вмить опинилися біля діда Фадея. Той з вдячністю поглянув на Ярового і простяг сусідам коропа .

-Оце іменини будуть! - випалив Вадик. - Важкенький! А ви, дідуню, й справді спец.

Фадей від похвали аж зарум’янівся:

-Конєшно, спец…Я їх раніше тоннами витягав. Ну ось отакенних коропів, - широко розвів руки.

-Так - таки й тоннами?- засумнівався Василько.

-А ти як гадаєш!? Справжні специ на те й специ, щоб справжню рибу ловити, а не милюзгу.От…Зрозуміло?

-Аякже!

Коли зраділі дітлахи побігли собі геть, Фадей пробрався через верболіз до Артема і знову за своє:

-То ти - всурйоз?

-То чого б се, дідулю, я сюди їхав?

Старий задоволено засопів і раптом аж скрикнув. Виявляється, його вудилище вже плавало посередині річки...

-Блін! Це ж знову короп!

-То, може, я попливу? - вже піднявся Артем.

-Куди попливеш? За хвилину вудка буде з тим кабанюкою за два кілометри звідси… Ет, ще вловимо!

Далі буде.


Notice: Undefined offset: 1 in /home/ivanzhyt/domains/ivanzhytnyk.com/public_html/libraries/quix/app/drivers/joomla/template.php on line 191

Останні новини


Notice: Undefined offset: 1 in /home/ivanzhyt/domains/ivanzhytnyk.com/public_html/libraries/quix/app/drivers/joomla/template.php on line 191

Інформація про нас

Безсумнівно, кожен з читачів хоче побачити, а головне – прочитати свіжі цікаві новини. Адже вони інформують про останні події в світі, Україні, Сумщині. Новини України збагачують читачів свіжою інформацією про все те, що відбувається в нашій державі. Свіжі новини Сумщини на БІЖ – це, в першу чергу, новини сьогоднішнього дня. А ще на БІЖ публікуються дуже свіжі новини спорту, культури, економіки, освіти, медицини і т.д., і т.п. Світові оперативні новини теж чекають на своїх читачів. Щодня оновлені новини, які стосуються нашого буття і життя, можна читати тільки на нашому порталі. Словом, тільки БІЖ несе правдиву інформацію читачам про все, що кожну годину і щоднину відбувається в світі, Україні та Сумщині. І все це, звичайно, оперативно, цікаво, своєчасно.