Заблукав у хмарах
сніжок-пустунець…
І пробіг землею
вітер навпростець…
Обнімались пташки
крильцями змахнув…
Спали вже комашки,
день чомусь зітхнув.
...Ти дивилась в очі
з трепетом без слів..
Струмок десь хлюпоче,
місяць небом брів.
Я не міг мовчати,
але промовчав.
Я хотів кохати,
як кохать – не знав…
…А уранці ніжний
впав на землю сніг…
І моє кохання
у собі … зберіг…
І моє кохання
сніжком примело…
Тільки все було це –
ой! давним-давно…
Іван Житник.
01.01.2020 року, 13 год. 15 хв.
Світлина автора.