-Тоню, ти чула, що нашого шефа - Віктора Вікторовича - тю - тю…Знімають, - прошепотіла, озираючись на всі боки менеджер Валентина Швиденька до своєї колеги Антоніни Душевної.
-Та ну? – дивується Душевна. - Докерувався, слимачок… Так йому і треба…
-Тс - с… - прикладає маніжного пальця до фарбованих - перефарбованих губ Швиденька. - Це я тобі кажу по секрету. Сама розумієш, - ще тихіше шепоче, - такі речі вголос не кажуть…
До офісу, зиркнувши на настінного годинника, і як завжди мовивши «тютінька в тютіньку» втиснулася економіст Ярослава Діброва.
-Чого принишкли?! - аж занадто весело мовила. - На носі вже Новий рік, а ви…
І замовкла, вдивляючись у схвильовані обличчя колег.
Швиденька знову приклала наманікюреного пальця до губ і так тихесенько:
-Яросю, скажу й тобі по секрету. Нашого шефа - геть з посади…Тільки я тобі цього не казала. Зрозуміла?
-О-о! Так йому й треба!
-Т - с - с…
-А то вчора причепився до мене, що в робочий час на годинку до шопінга забігла. Подумаєш, наче на половину дня затрималася, - знервовано мовила Діброва.
-А мені, пам’ятаєте, минулого тижня, коли я на три деньки загуляла на весіллі в Києві, погрожував із роботи вигнати, - додала Душевна. - Ледве виплакала, щоб не звільняв. Крутизну із себе вдає! От і «докрутився»!..
-Та й мені добряче смальцю за шиворот налив, - вставляє й свої «п’ять копійок» Валентина Швиденька. Ярослава враз посуворішала.
-А ви звідки про його звільнення довідалися?
-Глянь на годинника, - посміхається Швиденька. - Котра година? Десята…А його немає…
До офісу, мов метеорит, залетів стажер Льова Овечкін.
-Привіт, колежки!
-Які ми тобі колежки?! - сердито запитує Діброва. - Ти ще тільки практикант, а ми…
-У мене приємна новина! - випалює Овечкін, не звертаючи ніякої уваги на монолог Ярослави. - Шеф відкотив до області! А вам передав, що ввечері повернеться…А з ним, до речі, в «Пежо» сіла і його заступниця - Анна Володимирівна Фіксова. Гуляємо перед святом, сеструхи! Чи не гуляємо?!
Та у відділі вже й так ніхто не працював, тільки й розмов, що про звільнення шефа. А разом з ним, мабуть, і Анну Фіксову поженуть. А то, бач, подейкують, що вона із шефом вже й роман кохання встигла закрутити. Хоча й працює тут найменше від усіх - і року немає…
А хтось чув, Віктор Вікторович учора комусь по мобілці казав, що обласне начальство «на килим викликає», а дехто ніби бачив, як він якісь папери вже «пакував». А дехто… Словом, кінці підійшли шефу…Працівниці офісу навперебій розказували стажеру Льові, який у них недотепа й недоумкуватий шеф, а Анька - то взагалі «тупий руль», правда, красуня…
Масла в вогонь підлив ще й охоронець Сергій Гнідий, який вчора «на власні вуха чув» як хтось по стаціонарному телефону на підвищених тонах спілкувався з шефом.
Все змотувалося в єдиний клубочок - напередодні Нового року начальника відправлять у відставку.
А під вечір до офісу зайшов якийсь ніби знервований і заклопотаний Лагідний. Віктор Вікторович лише з порога промовив «добривечір» й пішов мовчки до свого кабінету.
Такого з ним ніколи раніше не було. Він завжди - привітний, усміхнений, хоча й діловий.
Валентина Швиденька аж підскочила в кріслі і прорекла: «Таки намилили йому шию. Доведеться нам Новий рік без Лагідного зустрічати!».
Десь через півгодини до підлеглих завітав Віктор Вікторович Лагідний. Якось тихо привітав усіх з наступаючим святом і додав:
-Значить, такі справи… Обласний шеф іде на пенсію. Мені запропоновано його …місце…
Він перевів подих і продовжив:
-А філією фірми від завтрашнього дня керуватиме Анна Володимирівна Фіксова…
Мертва тиша запанувала в офісі. І тільки практикант Льова Овечкін дзвінко розсміявся й випалив:
-Оце вам, і по секрету! Оце вам, блін, і новорічний сюрприз!...
Іван Житник.