Плаче осінь золота…
Сипле, сипле листом.
І летять, мов лист, літа,
сплетені в намисто.
Відлетіли вже лелеки,
подались в чужую даль…
Роздяглись стрункі смереки,
поскидавши злато - шаль...
І хмарина густо - сіра
синє небо вже лата…
Вмить калина постаріла…
Плаче осінь золота…
І листочки золотисті,
тихо падають в траву.
І сплели вони намисто
у доріжку «золоту».
Вітерець гойдавсь на крилах,
усміхався деревцям…
А берізка юна й мила,
усміхалась … горобцям.
Золотилось ще навколо,
і струмочок жебонів.
Горобці всміхались кволо.
В небі сокіл пролетів.
І здавалось, що осіння -
безкінечна казка ця…
Мов кохання – вічно пізнє,
полонило всім серця.
Але осінь золотила -
золотилася й сама.
А з небес уже спішила,
білокрилая зима.
Плаче осінь золота…
Плаче, плаче листом.
І летять, мов лист, літа…
Стариться …намисто…
Іван Житник.
Світлина автора.