Все у нас –
від батьківської хати…
І від школи –
там лишились перший
і десятий клас…
І від вчительки,
що вчила і писати, і читати
неумілих і незграбних нас…
Там лишивсь дзвінок –
і перший, і останній…
що луна ще й досі
у душі…
У тій тихенькій школі,
але славній,
де навчивсь писати
я вірші…
Покривають вже лице
морщини…
Сивина давно
замість прикрас…
… Вже не проводжа до школи
мама сина...
Не чека старенька
перша вчителька
вже нас…
Роки біжать, життя минає…
онука в школу
веду я…
І перша вчителька
стрічає...
Й мене колись ось
так стрічала –
сивенька
вчителька моя…
Іван Житник.