З Іваном Петровичем Головченком добре знайомий не один десяток років. Знав, що це творчо обдарована людина. За 20 років він видав десять романів, вісім добротних поетичних та пісенних збірок. Лауреат літературних премій імені Андрія Головка за роман «Злочин без покари» та імені Олександра Олеся за роман «У пошуках істини». Лауреат багатьох республіканських, обласних конкурсів і фестивалів самодіяльної народної творчості, телетурніру «Сонячні кларнети». Член трьох творчих національних спілок України: журналістів, письменників та музичної. Йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Білопілля».
Десятки разів бачив виступи на сцені Івана Головченка. Заслуховувався його 40-50-хвилинними монологами, милувався його піснями в авторському виконанні, дивувався його унікальною пам’яттю. І завжди одержував від почутого й побаченого особливе задоволення.
Днями відкрилася нова сторінка в діяльності метра творчості. У актовій залі Білопільської музичної школи відбувся літературно-мистецький вечір талановитого митця, який, здається, можна назвати концертом Головченка. Адже цього разу зі сцени не читалися монологи, не звучала поезія, а линули лише пісні у виконанні Івана Петровича. Пісні з кінофільмів, що добре запам’яталися кожному з нас, що колись були досить популярними і улюбленими мільйонами людей. Пісні, що звучали у великих концертних залах, у молодіжних аудиторіях, на престижних оглядах художньої самодіяльності. З вдячністю сприймалися вокальні твори, шедеври вітчизняної та зарубіжної класики, що звучали українською, російською, грузинською, вірменською і навіть італійською мовами.
Першою прозвучала пісня «От людей на деревне не спрятаться» з кінофільму «Дело было в Пенькове». У кінострічці її виконав тракторист Матвій Морозов (головну роль майстерно зіграв ще молодий В’ячеслав Тихонов). На вечорі в музичній школі – Іван Головченко. Не сумніваюся: пісня у виконанні місцевого співака і композитора захопила всіх присутніх, навіяла приємні і хвилюючі спогади, нагадала до болю знайомий зміст кінокартини. Примусив частіше битися серця присутніх і романс Рощіна «Почему ты мне не встретилась…» з кінофільму «Разные судьбы». Такі кінострічки, як і пісні, що в них звучать, людьми запам'ятовуються надовго.
Заволодіти серцями присутніх – це велика майстерність. Саме нею вміло користується Іван Головченко. Яку б пісню не виконував зі сцени, вона торкалася найпотаємніших душевних струн, примушувала то радіти, то хвилюватися, а інколи й непрохану сльозу видавлювала. Це особливо відчувалося, коли власник соковитого тенору проникливо співав «Пісню про рушник», «Осіннє золото», «Впали роси на покоси», «Марічку». Байдуже сприймати його виступи просто неможливо. -Добру справу робить Іван Петрович, – ділиться враженнями заслужений працівник культури України, керівник, мабуть, найкращого (Старосільського) хорового колективу Сумщини Василь Деркач. – Він відроджує прекрасні пісенні традиції недалекого минулого. Його ініціативу варто підтримати.
-Іван Петрович ще з юності сформував у собі по-доброму впертий характер: якщо береться за якусь справу, то робить її відповідально. Тому й має у всьому успіх, – розповідає колишній баяніст Недригайлівського хору, яким того часу керував Головченко, учасник Старосільського народного хору Володимир Дудченко. – Будь-яка пісня в його виконання звучить натхненно. Невипадково трьом хорам (Миколаївському, Річанському і Білопільському), якими він керував свого часу, присвоєно звання «самодіяльний народний».
Талановитого майстра на творчому вечорі щиро привітали, вручили букети квітів заступник голови Білопільської районної державної адміністрації Ольга Нестерович, до речі, уродженка Недригайлова, голова обласного відділення Всеукраїнської музичної спілки Іван Дейнека, директор музичної школи Валерій Дойніков та інші. Творчу атмосферу вечора допомогли створити ведуча Наталія Ярова, Людмила Калиновська та Віктор Кизенко, які підшукали цікаві відеоматеріали і забезпечили якісний музичний супровід.
Нова сторінка в творчій діяльності Івана Головченка – пропаганда трохи призабутих колись досить улюблених пісень, відродження прекрасних пісенних традицій українців.
Хочеться, щоб ця патріотична справа нашого земляка не залишилася поза увагою, щоб гарні пісні й надалі приносили неабияке задоволення навіть прийдешнім поколінням.
Іван БОЙЧЕНКО, член Національної спілки журналістів України.