Життя котилося за обрій…
І зупинилось на крайку.
І у польоті своїм гордім
в хмаринку вткнулося стрімку.
І зупинилось. І завмерло.
І задивилося увись…
Відразу в пам’яті померкло,
і пригадалось як колись…
Життя гуляло у покосах.
Гуляло смішно – босяком.
І лоскотали ніжно роси,
І сміх розносився кругом.
…А сонце тихо теж котилось.
З життям зустрілося мов друг.
А потім промінцями вмилось –
і заясніло все навкруг.
…Життя котилося за обрій…
Та повернулося назад.
І у польоті вже свободнім
роки не стало рахувать…
Іван Житник.
07.09.2019 р., 17 год. 30 хв.