З А Д З Е Р К А Л Л Я

Продовження роману ІВАНА ЖИТНИКА «З А Д З Е Р К А Л Л Я».

Попередні публікації у розділі ЛІТЕРАТУРА за 18, 19, 26, 28 листопада, 03, 06, 16, 21 грудня 2018 року, 01, 11, 22, 26 січня, 19 лютого, 03, 13 березня, 05, 30 квітня, 20 травня, 17, 28 червня 2019 року.

      З А Д З Е Р К А Л Л Я

                 Роман

             ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

                   ОВІД

-Що за дзеркалом, панове?

-Задзеркалля…

Автор.

43.

Нерозтрачене віртуальне буття не те, що давило на нього, але й заважало йому вільно дихати. Він перебував, наче в якісь бочці, закупореній з усіх боків. І як він ще так-сяк дихав? Дивувався навіть сам…

Повітря не вистачало. Горло, наче хтось зажимом перекрив. Все важче й важче дихати. Інколи здавалося, що зробить останній вздох - і все: відлетить у невідомість, не встигне й слова промовити…

«-Тебе уб’ють, - нарешті прошепотіла вона. -Я чула, як один з тих людей, що до тебе приходять, говорив, ніби тобі загрожує небезпека, а коли я питаю - ти тільки смієшся.

-Люба дитино! - сказав Овід після невеликої паузи. - У тебе перебільшені поняття про речі. Дуже можливо, що коли-небудь уб’ють - це природний кінець для революціонера. Але нема підстав вважати, що мене вб’ють саме тепер. Я рискую не більше, ніж інші.

-Інші! Яке мені діло до інших? Коли б ти кохав мене, ти не від’їжджав би так, залишаючи мене саму. Я не сплю ночами, мучусь, чи ти не арештований, а у сні здається, що тебе вбили».

Про що вона каже? Про вбивство? Про арешти? Та які арешти, коли його і так давно вже ...вбили. Він літає у високих синьо-сірих небесах, мов планер - без двигуна, тобто серця, та крил, тобто душі. І йому хочеться ось так «парити» в небі до безкінечності, залітати до вічності і бути там якнайдовше. Однак інколи йому здається, що він живий…Він живий? Ні, він не…

«-Ти ніколи не кохав мене, - похмуро твердила вона.

-Так, ніколи не кохав. Вислухай же і постарайся не осуджувати мене.

-Хто сказав, що я осуджую тебе? Я…

-Зачекай. Я ось що хочу сказати. Я не вірю в умовні моральні кодекси і не поважаю їх. Для мене взаємини між чоловіком і жінкою є тільки питанням особистих почуттів».

Він і справді ніколи й нікого не кохав у дорослому житті? Правда, з однокласницею було щось схоже на дитяче захоплення. Навчався в технікумі ( кілька раз після танців поцілував одногрупницю і все…), а потім служба… Перед нею ще кілька разів зустрівся з тією ж однокласницею, але вона йому не обіцяла ні чекати його, не запевняла й у вірності. А чи було то коханням? Важко сказати. Тоді, справді, хотілося, щоб їхні стосунки переросли в любов. Можливо, і переросли б, коли б не армія. А там уже не до кохання - зітхання…Тим більше, що його служба - війна…Одного, здається, тільки встиг листа написати. Ні, здається, не одного, а кілька. Та яка різниця!

Поранило - перестав узагалі писати - руки зранені не слухалися. А після армії - кому каліка потрібний?.. Нікому. За калікою треба доглядати, а не любити. Він дав собі слово - не зустрічатися з тією однокласницею. Тим паче, і він знав про це, у неї вже була своя сім’я, своя дитина.

Він не телефонував, але прагнув зустрічі. Хоча інколи йому здавалося, що через роки, якщо він житиме, якщо він стане (а чи стане?) на ноги, їхня зустріч відбудеться неодмінно. І вона триватиме не кілька хвилин, а, можливо, все подальше життя.

Маячня це? Можливо, й маячня. Але, якщо вона поселилася в його голові, значить, має право на існування… І з цієї маячні виросте надія. Надія? Надія?.. Стоп-стоп… Та це ж ім’я тієї однокласниці. Отже, Емма - це Надія? Все переплуталося, мов у якомусь незбагненному детективі: Надія - Емма…

А як він з нею зустрінеться? Його ж уже немає. А, може, є? Просто він літає там у небесах, поза хмарами, а прийде час і спуститься на …землю, уквітчану барвінком і зеленою-зеленою травою. Він пройдеться босими ногами по ній і зустрінеться там із…Надією - Еммою…Коли ж це відбудеться? І чи ж відбудеться взагалі?

Відбудеться… Відбудеться… Відбудеться…

44.

Борис Шаригін вирішив сколотити свою команду. Він знав - Пасіка-молодший його в спокої не залишить. Після того інциденту в Буйноцвіті, він кілька разів дзвонив до Борьки і «забивав стрілку». Кент не те, щоб його боявся, але знав: на ту ж «стрілку» Володька сам не прийде, а приведе своїх «бритоголовців». І не тільки, що не виключено, своїх. Ще в когось «розживеться», щоб його, Борьку Шаригіна, усунути зі свого шляху раз і назавжди. У місті повинен бути в цьому плані один хазяїн. І ним, за логікою Пасічного-молодшого, повинен бути він. А батько Арсеній Петрович - на підтримці.

Тоді буде посилена його команда молодими «відморозками», яких уже засмоктує це «солодке з пригодами» життя, коли можна й «бабки» мати і авторитет серед ще молодших. А, значить, - дорогі «тачки», ресторани, дівчатка-красуні - не за горами. А ще - поїздки на відпочинок до Криму, в Карпати, а згодом - на Канари, Багами… Хто ж від цього відмовиться? Мабуть, не багато таких буде…

Шаригін відчував, якщо зараз він не перехопить ініціативу в Пасіки, прорахується, сам залишиться з облизнем. Бо ж «Орлеан» і досі продукує доволі сильних боксерів, які здатні битися не тільки на ринзі, а й поза ним. І чим більше їх «вилуплюватиметься», тим неспокійніше буде в місті.

Дати відсіч таким групам бійців нинішня міліція не в змозі (слаба дуже, а чи не хоче?), а таким як Геннадій Клямкін, нинішній начальник відділу карного розшуку міського відділу міліції начальство «з верхів» не дасть волі. Бо зв’язки, тих хто справді керує всіма цими процесами тут, і тих, хто «кришує» ці процеси там - доволі міцні. Це стежина встелена «зеленню» - дуже густа та довга. Все просто: ви нам – «бабки», ми на все закриваємо очі, інколи імітуємо ймовірність боротьби зі злочинністю без будь-яких наслідків і включаємо світлофор із зеленим світлом! Дорога відкрита! Ніхто вас не зупинятиме. І чим це довше триватиме, тим Пасіка зі своїм батьком Арсеном багатітимуть! І всі, хто з чинуш «присмоктався» до них, теж не біднітимуть. Проста логіка!..

Треба зустрітися з Сократом, тобто Женькою Крутовим - однокласником. Правда, після переїзду батьків до іншого району міста, вони зустрічалися досить рідко. Проте в молодших класах і дружили, і до боксерської секції разом бігали. Неодмінно слід із Женькою переговорити! Він, хоча й в «Орлеані» «кантується», але, після розмови, гадає, вони домовляться про співпрацю. А в Женьки, напевне, є свої друзі.

Можливо, розшукати Динаміта? Він, Борька в цьому був переконаний, і виручить його в будь-який момент, і допоможе якщо потрібно буде. З дитинства вони виступали за одну й ту ж боксерську команду. І разом досягали перемог, чемпіонами області ставали і призерами всеукраїнських змагань. Та Динаміт пішов далі – чемпіон Європи, призер Олімпійських ігор… Так-так …Динаміт, він же Орест Горовий, безсумнівно, допоможе.

А ще вони з Орестом - однокласники. Таке ім’я йому дала мама, яка родом була із Прикарпаття. І його батька, і її батька, тобто дідуся Ореста, також звали Орестами. Ось така катавасія. І сиділи вони з Орестом Горовим з першого і до випускного класу за однією партою. Класи змінювалися, а от місця завжди у них - поруч. Орест закінчив факультет фізичної культури Сумського держуніверситету і зараз жив у Києві. Він тренувався до першості світу з боксу.

Борька осміхнувся сам до себе, пригадавши як він дав прізвисько Горовому - Динаміт. Після одного з перших Орестових боїв Шаригін промовив: «Ну, ти й зірвався в третьому раунді, наче динаміт…» Отак і прилипло до Горового прізвисько Динаміт. І практично всі, хто його знав, так і казали: «Ну, Динаміт, ну зірвався!...»
Шаригін узяв мобілку, висвітлив потрібне прізвище. Включив телефон. Довгенько ніхто не відповідав, нарешті:

-Ал-л-ь-йо-о! Хто це?

Борька надзвичайно зрадів, почувши знайомий, але чомусь роздратований і захеканий голос Ореста.

«Мабуть, тренується», - подумав про себе, а в голос:

-Не впізнав, братане?

-Хто це? - повторив.

-Пригадуй…Пригадуй…Ну? Ну?

-Ні…ні… не згадаю…А що тобі треба?

-Динаміт, блін…Ну йо! Це ж я - Кент…

-Кент? - голос здригнувся в трубці. - Ну, ти дайош…Так у тебе голос змінився! Давненько тебе не чув. Я в осадок випадаю…

-Не випадай. Ти мені дуже потрібний.

-Ну-у.. якщо так, тоді не буду. Кажи, чим я тебе зацікавив? Майже рік не спілкувалися…

-Так, довгенько, на жаль, - погодився Борис. - Допомога твоя потрібна, - прямо, «без ходіння по закоулках», сказав Шаригін. - Без тебе не обійдуся.

-Знову десь уляпався? Це в твоєму стилі. Без пригод - ні дня…Ти вже без них не можеш жити…Я все про тебе і твої походеньки знаю. Адже Україна не така вже й велика, - розсміявся у трубку Динаміт. - Кожен українець все один про одного знає. Так?

-Мабуть, що так, - погодився Борис. - То вже колишні пригоди… У мене серйозна справа до тебе. Треба її «потерти».

-Давай «перетрем». Коли?

-Якнайшвидше…

-Через два дні. Я приїду додому - зустрінемося…- заспокоїв Борьку Орест.

-А завтра не зможеш? - не впевнено поцікавився Шаригін.

-У мене ж тренування. Я й зараз тренуюся…Чемпіонат світу - на носі…Ти ж також поки що не зав’язав з боксом?

-Поки що - ні. Але справа дуже невідкладна. Я не можу про неї по телефону тобі розповідати, але……

-Добре, - не дав йому доказати Горовий. - Завтра на своїй «тачці» постараюся підскочити. Я тобі «брякну» вранці. Окей?

-Звичайно! - випалив зраділий Шаригін.

-Кенте, я справді радий тобі допомогти.

-Дякую, Динаміте. До зустрічі. Бувай!

Далі буде.

Інформація про нас

Безсумнівно, кожен з читачів хоче побачити, а головне – прочитати свіжі цікаві новини. Адже вони інформують про останні події в світі, Україні, Сумщині. Новини України збагачують читачів свіжою інформацією про все те, що відбувається в нашій державі. Свіжі новини Сумщини на БІЖ – це, в першу чергу, новини сьогоднішнього дня. А ще на БІЖ публікуються дуже свіжі новини спорту, культури, економіки, освіти, медицини і т.д., і т.п. Світові оперативні новини теж чекають на своїх читачів. Щодня оновлені новини, які стосуються нашого буття і життя, можна читати тільки на нашому порталі. Словом, тільки БІЖ несе правдиву інформацію читачам про все, що кожну годину і щоднину відбувається в світі, Україні та Сумщині. І все це, звичайно, оперативно, цікаво, своєчасно.