З А Д З Е Р К А Л Л Я

Продовження роману ІВАНА ЖИТНИКА «З А Д З Е Р К А Л Л Я».

Попередні публікації у розділі ЛІТЕРАТУРА за 18, 19, 26, 28 листопада, 03, 06, 16, 21 грудня 2018 року, 01, 11 січня 2019 року.

                                     З А Д З Е Р К А Л Л Я

                                              Роман

                                          ЧАСТИНА ТРЕТЯ  

                                                ОСА

-Що за дзеркалом, панове?

-Задзеркалля…

Автор.

27.

Очі…Знову ці очі … Вони, наче стріли, пронизують усе тіло. Шаригін аж наїжачився, аж мурахи поповзли по спині, а з чола градом стікав піт. Він зрозумів: утрачає координацію рухів. На нього посипалися один за одним важкі стусани. Уже не чув, як попереджав криком Клямкін: «Боря! Завалишся!» І він справді завалився. Страшенної сили удар у голову скосив , мов лезом. Перед очима попливло довкілля. А поміж нього… наче з марева, наче з глибини колодязя, який віддзеркалював небесні зорі…очі…Очі…Пронизливі й свердлячі, мов голочки. Раз - і встряли…

«Раз, два…сім, вісім…» - рахував хтось, наче з бездонного погреба, з потойбічного світу. Рефері нахилився впритул до практично розплющеного обличчя Шаригіна.

-Піднімаєшся?! - строго випалив.

Борис лежав посеред рингу, невзмозі не те що піднятися, а й поворухнутися . З великим зусиллям йому вдалося просунути вбік руку і з таким же зусиллям обіпертися на лікоть. Той сковзнув, і хлопець тицьнувся носом об канат.

У роті пересохло, шерхли губи, а в голові гуло й дзвеніло, як у пустій бочці. Та він піднявся одночасно з гонгом, який озвучив, що перший раунд закінчено. Клямкін - тренер вилаявся спересердя:

-Таки догрався!

-Очі…- ледве вичавив Борька, бо язик не слухався.

-Які очі?

-Не …не…не знаю, - знизує плечима Шаригін.

-Перестань про очі!...Ти розумієш, кому програєш?

Та Борису, з усього видно, не до цього.

-Мені ! - хвалькувато випалив боксер, який підстрибував у протилежному кутку рингу і від щастя аж світився. - Мені! Грому!..

-Замовчи! - грубо обірвав того Клямкін.

У душі в нього вулканом клекотіла злоба. Він ще не міг усвідомити, щоб Борис Шаригін, чемпіон міста, учасник і призер чемпіонату країни з боксу, програє цьому хвастунові Громову.

Та це ще не все - Громов є боксером спортивного клубу, який очолює Ларіон Брилюк, на прізвисько Геракл. А справжній господар, його президент - Пасічний Арсеній Петрович. З ними Клямкін воює не тільки на рингу, а й у житті. Знає, що «Орлеан» - це ніякий не спортивний клуб, а гніздо, в якому вигодовують «качків», а ще простіше - відморозків.

Гром, або Громов - саме і є таким «бритоголовцем». Кілька разів він, Геннадій Іванович Клямкін, начальник відділу карного розшуку міськвідділу міліції, а за сумісництвом тренер Бориса Шаригіна, порушував карні справи проти цього «кубла».

І фактів для цього - хоч відбавляй. Та ті справи далі кабінету міського прокурора Всеволода Адамовича Майстренка не йдуть. Він уже й сварився з ним, і начальник міськвідділу, його недавній шеф, Микола Петрович Штанько також втручався.

Однак, відповідь одна - доказова база недостатня. Як недостатня? Кілька років тому Геракл та його дружок Кріт - Гармаш замордували Л я л ю Рябухіну. Торік убито директора фірми «Оріон» Великанова. Сліди привели до «Орлеана».

І знову рука Майстренка: стоп! А зовсім недавно ось цього сосунка Громова затримано з героїном. І…відпустили. Та ж режисура. Тепер от і на його батька Андрія Громова є матеріали про зберігання та збут наркотиків. Та чи вдасться справу завершити?

Клямкін вирішив серйозно поговорити на цю тему з міським головою Варченком, а через нього - вийти на обласну прокуратуру. Неодмінно завтра…

Швиденько повідганяв від себе всі ці думки. Зараз треба шукати вихід, як у другому раунді перемогти Громова, бо в наступному в Бориса може й сил не вистачити. Все таки він мав недостатньо часу для підготовки. Цей турнір - перший після його повернення зі служби в армії.

Ларіон Брилюк, дивлячись з кутка рингу на Клямкіна, як той разом із лікарем приводить до тями Шаригіна, поплескав по плечу Громова і підбадьорив:

-Молодчина Громе ! Провіз фраєра Кента пикою по канату! Здо - ро - во! А тепер ще й добий його, щоб про бокс забув навєчно!...

Нарешті Шаригін став на ноги. Вони підкошувалися, але боксер попрямував до центру квадратного майданчика, силуючись пригадати: «Очі…Де ті очі? Де я бачив їх? А чи не бачив…»

Він уже повністю відійшов від нокдауну - умів збирати силу в кулак. Умів її вчасно й використати. До цього він привчив себе ще з дитинства, коли вперше вийшов на ринг. За один пропущений удар віддячував мінімум двома, але значно сильнішими… І тепер перед собою бачив тільки єдину ціль - обличчя Грома.

Коли пролунав гонг, Кент одразу ж кинувся на Громова й одразу ж вцілив у підборіддя, потім - печінку. Громов не міг второпати, чому так швидко отямився Шаригін. Ця розгубленість коштувала йому дорого. Від чергового удару в нього перехопило дихання і страшний біль «з’їв» печінку. Він гепнувся на поміст, втрачаючи свідомість. Усі зрозуміли - бій завершено. Громов - не підніметься. Не розуміли тільки - чому так швидко все закінчилося?

Звідки Шаригін взяв стільки сили, що Громов практично й «не пікнув».

Бориса підхопили на руки. Перемога!

«Очі…Де ті очі? Де я бачив їх? А може, й не бачив…» - так і не позбувся невідомості. Роздивлявся навколо, не реагуючи на привітання з перемогою. Інколи кидав погляд у зал, але там уже тих «світлячків - очей» чомусь не видно…

28.

Шаригін ішов піщаником до води. Гарячий, розпечений палючим сонцем за день, він обпікав ступні ніг. Та хлопець на це не звертав увагу. Всередині щось боляче сковувало. Нило серце. Який безглуздий удар він пропустив. І від кого ? Від сопляка. З десятка боїв він цього Громова в перших раундах, на перших секундах укладав акуратненько. А сьогодні… Що трапилося? Що скоїлося з ним, з Борькою, чемпіоном? У нього вже не дитяча «півниківщина», а є майстерність і досвід. Якась на рингу трапилася дурниця. Яка?

Копаючись у «якась» чи «яка», він картав тільки себе. Отак зачаруватися, дідько його знає, чиїмись очима. Казна - що! Такого з ним ніколи не траплялося. Сотні очей щодоби дивляться на нього. Ну і що? Він їх ніколи не помічав. Та й помічати немає коли.

Бій є бій. Перед тобою тільки одні - єдині очі - очі суперника. І не стільки вони, як місце, в яке потрібно вцілити. І так вцілити, щоб відразу здобути перемогу. Це необхідно. Вийшов на ринг - бийся. Вийшов на ринг - перемагай. Інакше - сиди вдома або ж смакуй каву в кав’ярні. Філософствуй і мрій. А в бою не до цього. Тут не до лірики. Бо можна отримати такий раптовий і шалений удар, як сьогодні. Ще й досі гуде в голові.

Пригадався кількарічної давнини фінальний бій на першість міста з Файфуліним, з того ж «Орлеана».
Двічі в першому раунді Борис «клав» його перед своїми ногами. Двічі за рахунку «дев’ять» той ледве зводився. Шаригін знав: ще один-два таких удари, і з суперником буде покінчено. Аж раптом Файфулін з останніх сил кинувся і вцілив йому головою прямісінько в ліву брову. Кров хлинула … Кент відскочив, потім зробив крок вперед і з усієї сили вцідив у «сонячне сплетіння» суперника. Файфулін «спікся». Довго над ним чаклували лікарі. Після того бою Артур вже більше на ринг не виходив. Правда, травма й у Бориса виявилася досить серйозною…

…Немов вигулькнув зі сну, вірніше зі спогадів. Зненацька відчув на собі чийсь погляд, наче током пронизало його тіло. Так само, як і на рингу - ніби стрілу загнали поміж плечі. Він різко обернувся. І - ой! У нього вп’ялися ті ж очі, що й під час поєдинку. Сині, як спілі сливи.

Ох!Ох! І як вони його могли спантеличити? Чому тільки ці очі так магічно подіяли на нього?

«Я і раніше десь їх бачив. Де? Коли?»

Ледве спромігся заговорити:

-То це твої…очі?

-Ні, не мої…Я їх у Сірка позичила.

-Блазнюєш?

-Ні… А чиї ж у мене можуть бути очі?

-Не знаю. Мабуть, твої… Я їх десь бачив? - напосідав, але…

-???

-Ти мене не знаєш? - похмуро поцікавився.

-Знаю.

-А я тебе?

-Скоріш за все - ні.

-Я через твої очі ледве не програв. Ще й досі в голові гуде, - сердито блимнув на неї.

-Але ж не програв? - незворушно запитала, знизуючи плечима.

-Та ні наче.

-У мене - що? Не красиві очі? - фиркнула і прикусила губу, тамуючи роздратування.

-Не - е …не знаю, - ліпшого нічого не підібрав.

-Пропащий ти…

-Чому? - здивувався Борис.

-Для боксу …вже пропащий! - вирвалося в незнайомки.

-Це ти загнула, - промовив сердито й насупився . Я - чемпіон, і цим все сказано.

-Чемпіон то чемпіон. А очей боїшся.

-Та не боюся я твоїх очей. Не боюся. Просто, чомусь вони збентежили мене. Чому? Поки що не знаю.

У білявки - дівчини підстрижене волосся, але чубчик спадав на очі - сливи. Вона періодично відкидала його з них помахом голови. Цей рух був артистичним, проте знайомим. Десь і колись він уже його бачив. Борька дивився на дівчину, намагаючись згадати її. Та марно. Можливо, схожа на котрусь із його знайомих? І знову не пригадав. Але щось - таки в її обличчі було знайомим. Що-о? І він знову вдався до «допиту».

-Звідки така сміла? - запитав строго.

-Звідти, - махнула невизначено рукою. - Тобі навіщо?

-Цікаво. Нарешті ж треба якось познайомитися.

-Справді? А що на це Оксана Красюк скаже? Не приревнує?

-Ти й Оксану знаєш? - округлилися від подиву очі в Шаригіна.

-Знаю.

-Напевне, разом вчилися.

-Ні, не вгадав.

-То хто ж ти?

-Руся, - простягла засмаглу тонку руку . - Руслана Печоріна.

-Печоріна? - здивуванню Шаригіна не було меж. -То ти…

-Здогадався?

-Угу.

Дівчина посміхнулася. І її красива посмішка зразу ж нагадала Борьці Люсю Печоріну.

-Я - менша сестра Ромки Ромащенка та Людмили Печоріної.- І додала. – Ромки - зведена по батькові, Люди - рідна…

Шаригін розхвилювався: такого повороту подій він не чекав.

Адже його значно старший, але вірний товариш Роман Ромащенко кілька років тому, з не з’ясованих обставин, загинув. Правда, обгоріле тіло, яке знайшли в квартирі, де проживав Роман, так і не розпізнали. Чи ж Романове воно? Та Ромащенка немає…Покалічений Афганом, до звичайного життя на «гражданці» так і не пристосувався.

А Люся - його перше кохання - потрапила до в’язниці. Через…Оксану. Он як життя складається. Після відсидки Люсю він бачив, та й то лише мить, у Оксани вдома. Але то вже була не молоденька дівчина, а жінка, яка пройшла через суворі випробування. Оксана так і не розповіла йому, чому до неї приїздила Печоріна.

А тепер ще ось - Руся.

-Батько Романа жив з нами. Наш рідний батько ще раніше загинув у автокатастрофі. Ми всі носили його прізвище - Печоріни, - на якусь мить задумалася, потім: - Вітчима також знайшли мертвим…Убивць ніхто чомусь не розшукував. Хоча він був відомим бізнесменом…Мама захворіла, померла…Люся поїхала вчитися, тоді - я…Сестра підтримувала зв’язки з Ромою, я - ні, була маленькою… Одного разу тільки й бачилися. Коли я виросла - Роми не стало…Далі ти вже знаєш…- знову задумалася. - Ось так склалася доля в родини Печоріних.

-А де зараз Люся? - запитав Борис, вражений почутим.

-Ти її кохав?

-Так.

-І досі кохаєш?

-Тепер - не знаю. Останнім часом усе переплелося. Важко визначитися. Зараз у мене є Оксана. Ти ж її знаєш…

-Знаю. А ти знаєш, з ким вона до тебе кохалася?

-Так.

-Вибачив?

-Практично.

-Чому практично?

-Бо ще не всю свою злість на нього вилив. От … як виллю, тоді…

-А на неї? - перебила Руся.

-Маєш на увазі Оксану?

-Так. Вона, що не винна?

-Можливо, в чомусь…

-Добре, - перейнялася долею хлопця дівчина. - Сам у собі розберешся. Тільки… щоб не запізно було.

Помовчали. Тоді Руся:

-Люся тебе й досі кохає.

-Ти звідки знаєш?

-Знаю.

-А часом не знаєш, де вона зараз?

-Знаю. Секретар клубу «Орлеан».

-Хто?

-Я ніколи не повторюю двічі.

Якби з неба полетіло каміння, Шаригін так би не здивувався. Люся Печоріна - в бандитському «Орлеані». Чортівня якась! Із Гераклом, із Кротом!

-Здивований? Мені це також не до вподоби. Проте, вона законна дружина Брилюка.

-Геракла?!

-Так. Чому ти дивуєшся? У кожного своє щастя. У Люсі ось таке воно…Правда, я хочу її витягти звідти.

-Як ти її звідти витягнеш?

-Не хвилюйся. Це мої, а не твої проблеми…

-Але ж то - серйозне кубло.

-Знаю. «Пригадав... У Русі такі ж сині - синісінькі очі, як і в Люсі».

-Борю, - докотилося до нього. - Ти зараз у небезпеці. Тому я поруч із тобою.

-Мені загрожує небезпека? Від кого? Та і як ти мене врятуєш, якщо…- дивувався Шаригін.

-Це вже не твоя проблема. І більше ніяких запитань. Пізніше все зрозумієш.

Знову запанувала мовчанка.

«Чому він у небезпеці? Хто йому погрожує? І звідки взялася ця Руся, чи як там її насправді?» - Борьці здалося, що на нього навіюється і крадькома поглинає його незрозуміла тривога.

-Скупнемося? - шарпнула за рукав футболки дівчина.

Вона швиденько скинула закоротке літнє платтячко, лишилася в прозорому голубому купальнику. Від її красивого тіла у Шаригіна розширилися зіниці.

-Що, вродлива?

-Та…та… не те слово, - пролопотів Борька. - Та…такої краси, - крутнув головою, - я ще не бачив…

-Тепер побачиш, - підморгнула йому дівчина.

-Звичайно! - заворожено, але з якоюсь радісною дитячою втіхою, дивився на неї.

Руся схопила його за руку, і вони побігли до озера, грузнучи в піску і весело сміючись…

Далі буде.

Інформація про нас

Безсумнівно, кожен з читачів хоче побачити, а головне – прочитати свіжі цікаві новини. Адже вони інформують про останні події в світі, Україні, Сумщині. Новини України збагачують читачів свіжою інформацією про все те, що відбувається в нашій державі. Свіжі новини Сумщини на БІЖ – це, в першу чергу, новини сьогоднішнього дня. А ще на БІЖ публікуються дуже свіжі новини спорту, культури, економіки, освіти, медицини і т.д., і т.п. Світові оперативні новини теж чекають на своїх читачів. Щодня оновлені новини, які стосуються нашого буття і життя, можна читати тільки на нашому порталі. Словом, тільки БІЖ несе правдиву інформацію читачам про все, що кожну годину і щоднину відбувається в світі, Україні та Сумщині. І все це, звичайно, оперативно, цікаво, своєчасно.