Інтернет-портал БУТТЯ і ЖИТТЯ (БіЖ) на своїх сторінках розповідав про ученицю 10 класу Тернівської ЗОШ Каріну Карпічко.
Також друкував її поезію.
Пропонуємо читачам БіЖ нові вірші Каріни…
Я у думках про тебе сповідь пишу.
Про те, як добре нам було удвох з тобою.
Про те, як помилково з вуст зійшло: «Лишу»,
Яке постійно в голові іде луною.
Я досі згадую осінній ранок наш,
Який подарував мені ці думи щирі,
Коли сказав: «Назавжди, пані, Ваш!»...
Я досі бачу синь очей твоїх у вирі.
Пробач, я справді каюсь, що дала надію
На щось незнане досі нам обом,
І втратила назавжди твою щиру віру
У казку, медом переповнену, й добром.
Високий і низький мій стан душі,
Так хочеться здійнятися на крилах
У вись небесну, де нема межі,
Де тільки мрії на пухких хмаринах.
Але, буває, хочеться і впасти,
Побачити журбу всю на землі,
І марно той тягар собі покласти,
І все своє буття іти в ярмі.
Я помічаю, що ускладнюю життя,
І наголошую собі постійно,
Що треба вірити у майбуття,
А не ховатись за минулі дні «надійно».
Я розумію, що не треба битись
У пошуках любові й доброти.
Достатньо пошепки молитись,
Просити в Бога серця теплоти.
Життя – це гра для кожного з людей,
Ще змалку боремось за першість.
Але чи кожен із дітей
Стає людиною? Ні – меншість…
І знову сумніви гризуть моє нутро:
«А я людина, чи лиш тінь її?»
... Так хочеться прокинутись в метро,
Й залишити цей сон десь уві млі…
У нього очі – сині-сині,
Бувають бірюзово-голубі.
А ніжно-волошкові – нині,
Джерельні і глибокі у мені.
Цей погляд тане у моїм пізнанні,
Захоплює, дратує і все рве.
Перебуває розум у чеканні,
А тіло.... Що ж, воно живе!
Чарує і вбиває погляд твій,
Вимоги ставляє, щось часто каже…
Маршрут у нього завжди свій,
Не знаю я, як завтра світло ляже.
Прокинусь я, а твої очі карі,
Або ж зелені, сірі, неясні.
Не снись мені, згубися у тумані
До того, як настануть дні ясні...
Каріна Карпічко.
смт Терни.
Світлина Івана Житника.