Життя котилося за обрій –
і зупинилось на крайку.
І у польоті своїм гордім
в хмаринку вткнулося стрімку.
І зупинилось. І завмерло.
І задивилося увись…
Відразу в пам’яті померкло,
і пригадалось як колись
життя гуляло у покосах.
Гуляло смішно – босяком.
І лоскотали ніжно роси,
і сміх розносився кругом.
…А сонце тихо теж котилось.
З життям зустрілося мов друг.
А потім промінцями вмилось –
і заясніло все навкруг.
…Життя котилося за обрій…
Та повернулося назад.
І у польоті вже свободнім
роки не стало рахувать…
ІВАН ЖИТНИК.
10.09.2026 р.