У лютневу ранню днину
цей смердець до нас летить…
Чи за дві, чи за годину
мав усе тут спопелить…
Кігті чорні розібгавши,
скинув бомби він умить…
І по-руському каркавши,
вірив, що у глиб летить…
І гадав: ВРАЇНЦІ радо
квіти кинуть йому вслід…
І кричатимуть: «Ой, браво!» –
на його сюди приліт.
А ВКРАЇНЦІ згуртувавшись,
швидко стали враз у стрій…
І вороння не злякавшись,
дали справжній йому бій…
Полетіло пір’я з нього –
дзьоб у землю аж заривсь…
І від ворона тупого
тільки сморід залишивсь…
...Пір’я вже аж за кордоном…
І вороння тепер там…
Не сховається під дроном…
Розлетиться крук у «хлам»…
Ще й «ФЛАМНГО» вдарить сильно,
спопелить його у мить.
Крук життя прожив безцільно…
А міг би жити – іще жить…
Його й r…ha не врятує,
Бо сама ледь вижива…
Й перед бісами гарцює…
Вже від страху ледь жива.
Спопелиться крук й затихне…
(не летітиме сюди).
І війна нарешті стихне
ПЕРЕМОЖНО НАЗАВЖИ!
ІВАН ЖИТНИК.
15.08.2026 р.
