Місто моє – зоря світанкова.
Ти – чиста криниця з води…
Місто моє – цвіт смарагдовий,
Який оселився тут назавжди.
Місто моє, сплетене з ранків,
Туманів і теплих ночей.
Буднів простих, красивих серпанків,
Із добрих, надійних і щирих людей.
Запах бузковий й березові віти,
І вишні, і груші в духмяних садах,
І всюди розкішні ніжнії квіти
Купаються в теплих дощах.
І річечка води хлюпоче щоденно,
Виблискують хвилі під небом ясним…
І дні пропливають тривожно-буденно,
І сонце тут сходить ріжком золотим…
Поважні, мов люди, шепочуться клени…
Над ними прозоре небеснеє дно,
І місто моє, як діброва, – зелене,
Воно найкрасиве для нас все одно...
Нелегко містечку сьогодні моєму…
Запах війни докотився сюди.
Стрітились люди з бідою своєю –
Від горя чорніють навіть сади.
Ворог приніс теє горе з собою,
Хотів спопелити міста красу…
Капали сльози разом з бідою,
І солонили уранці росу…
ВИСТОЇМ, ДРУЗІ! І ПЕРЕМОЖЕМ!
Зустрінемо свято на РІДНІЙ ЗЕМЛІ…
Разом багато чого ми ще зможем,
Будуть і МИР, і ХЛІБ на столі!
ІВАН ЖИТНИК.
05.03.2026 р.
