Струнка, неначе кипарис…
І це не просто так слова.
На небі місяць аж завис.
Росою вмилася трава.
А я стояв – дививсь на тебе.
Мовчав. Не знав що і казать…
Красою дивувалось небо.
Зірки хотілось в нім збирать.
Зірки так ясно ті палали!
Стеливсь навкруг весняний цвіт.
А що робить – тоді не знали…
Обом було 16 літ…
ІВАН ЖИТНИК.
10.01.2026 р.
