Павутиннячко срібне
осінь триножить…
Калина червона
в саду пломенить…
Іду я стежиною –
навколо все рідне.
Стежина в дитинство
вихрясте біжить…
Минуло дитинство –
миттєво минуло…
І юність швиденько
також відійшла…
Усе непомітно –
усе промайнуло…
Мов квітка весняна
ураз відцвіла…
Поважні вже роки
в життя залетіли…
І в скроні, мов сніг,
уплелась сивина…
Листочки в саду
також пожовтіли…
І стелиться вдалеч
стежина одна…
Павутиннячко сріблом
осінь триножить…
І небом осіннім
тінь мерехтить…
Стежина з дитинства
і досі тривожить…
А поміж роками –
єдиная мить…
ІВАН ЖИТНИК.
14.09.2025 р. 18 год. 00 хв.
ТЕРНИ – БУРИНЬ
