Спішіть
до неньок-матерів...
Спішіть
крізь бурі,
заметілі.
Спішіть
до рідних матерів
поки серця
їх не згоріли…
…А серце,
згорівши,
стихало так тихо…
і впала у тугу
сіра печаль…
…А небо високе,
зорею зацвівши,
із скреготом диким,
очима пустими
із смутком дивилось
у вічную даль.
…Душа обгорівши,
маленька,
без хлипу,
відчула самотність –
зіжалась умить…
…А місяць щербатий,
туману напившись,
прагнув собою
у небі високім
серце згоріле
на мить … оживить…
…Спішіть
до неньок-матерів,
спішіть
крізь спеку,
заметілі.
Спішіть
до рідних матерів
поки серця
їх не згоріли…
…Далеко вже мама –
дивиться з неба…
Мов янгол завжди
дітей прикрива…
Її пам’ятають –
цього їй і треба…
І серце її
вдалині
ожива…
ІВАН ЖИТНИК.
15.01.2025 р.
ТЕРНИ – БУРИНЬ.