На станцію одночасно прибували два потяги – на різні колії.
На платформі перебувало досить багато пасажирів, які готувалися сісти в обидва потяги.
…ВОНА роздивлялася навколо, видно було, що на когось чекала.
Однією рукою тримала і поколихувала дитячу коляску, іншою – раз по раз скидала волосся, яке лягало на плечі.
Ще юна і вродлива жінка не сходила з місця.
Раптом ВОНА сполошилася, і відразу ж наче завмерла.
ВОНА і не помітила, як, наче із землі, виріс ЇЇ бажаний коханий.
ВІН у військовій формі, з великим букетом червоних троянд.
Відразу ж заглянув до коляски, мабуть, дитя спало, і він не порушив його спокій.
Троянди – ЇЇ…
Обійняв ЇЇ, а вона його обціловувала.
Що промовляла – не чути…
Але й так було зрозуміло, що вона казала.
ВІН мовчав – і цілував, цілував вуста, обличчя, волосся…
Сльози котилися в НЕЇ з очей, і вітерець колихнув слова: «Дочекалася… коханий».
У жінок-пасажирок теж покотилися сльози з очей.
А чоловіки поважного віку, щоб стримати сльози, запалювали цигарки…
І всі добре розуміли: це – ЗУСТРІЧ ЩАСТЯ НА ПЕРОНІ…
ІВАН ЖИТНИК, член Національної спілки журналістів України з 1983 року.
PS:
Можна тільки уявити скільки буде такого ЩАСТЯ на залізничних перонах міст УКРАЇНИ, коли українські бійці-захисники з війни – з ПЕРЕМОГОЮ – повертатимуться до рідних домівок…