Коли терзається душа,
І серце дуже так квилить.
Слова кладуться до вірша,
І кожне слово теж болить.
І пада планка, що піднята
Була давно – із давніх літ.
У вірші – форма грубувата…
Піке у млі, а не політ…
І вітер свище між дротами,
І дощ летить, летить, летить…
Слова не туляться з словами,
А між крапками – тільки мить…
І небо рідше все синіє.
Все більше сірості і тьми,
І кров на росах червоніє…
І блима атом із пітьми.
У віршах – менше про кохання…
А більш про сльози та біду.
… Загинув хлопчик на світанні,
Загинув вдома, у саду…
Смертельна куля обірвала
Життя йому у дев’ять літ,
А поруч ненька так ридала,
Що перевертався увесь світ.
...Хай мама більше не сивіє,
І не стражда душа її…
Хай небо чорне проясніє,
Схова хмариночки свої.
Щоб сонце яснеє світило,
Тепло дарило всім навкруг…
Землю вкраїнську гріло й гріло…
І зеленів розбитий луг…
Снаряди більше, щоб не впали,
Хай згине ворог назавжди…
Ракети в небі не літали,
А замість них – цвіли сади…
О, рідна, люба Україно!
Тобі так хочеться весни…
Нехай обійме ж мати сина,
Він повертається з війни…
...Коли терзається душа,
І серце дуже так квилить.
Слова кладуться до вірша,
І кожне слово теж болить…
ІВАН ЖИТНИК.
31.07.2024 р. 22 год. 00 хв.
м. БУРИНЬ.