Пада дощ… І краплі, наче сито
дірявлять жовтії листки.
І спить зелене в полі жито,
берізки скинули хустки.
А ми йдемо… Росинки-краплі
кладуть стежинки на щоках.
Твої вуста грайливо спраглі –
жаринки, наче на зірках.
Старіє осінь…Плаче, плаче…
І краплі дощ скида сліпі.
І книпа тихо вслід удача,
вже відлетіли журавлі…
І манівцями бреде вечір,
шепоче сонна рогоза.
І накрива калині плечі
із листу сплетена коса.
А дощ іде… Хоч світла просинь
стрічками звисла з висоти.
І бродить тихо спіла осінь,
а в ній застигли – Я і Ти…
ІВАН ЖИТНИК.