Він соколом у небо відлетів…
Упали краплі крові аж до ніг…
Він жити дуже так хотів…
Але не зміг, але не зміг…
…У нені з рук все випадало.
І серце ой! щемить - щемить…
Воно в цю мить вже відчувало –
у небо соколом її синок летить…
І вітер гарцяв по дорозі,
І сльози капали з очей…
Стояла туга на порозі
з крилом обпалених смертей…
Стояв і син, але не вдома…
В раю стояв – серед беріз…
А в нені – втома, страшна втома.
І море виплаканих сліз…
ІВАН ЖИТНИК.
20.06.2023 р.