Про прекрасний, дивовижний танцювальний колектив Тернівської дитячої школи мистецтв «Іnkadance», його успіхи й досягнення інтернет-портал БУТТЯ і ЖИТТЯ (БіЖ) уже розповідав на своїх сторінках у розділі КУЛЬТУРА. А сьогодні нашим читачам пропонуємо цікаву бесіду з викладачем, вчителем хореографії Тернівської ДШМ, керівником колективу «Іnkadance» ІННОЮ КОЗЬМЕНКО.
–Інно Ігорівно, Ви пам’ятаєте свій перший танець, який станцювали в своєму житті?
–Перший танець в моєму житті, як і в усіх діток, був ще хоровод (пам'ятаю, що мені сильно не подобалось, коли хтось не знав що робити, і в який бік іти). А перший танець на сцені, який мені запам'ятався, був вальс. Тоді мені було рочків 6…
–І яке відчуття від першого танцю?
–Ми виступали на концерті поза межами селища, мені шили спеціально костюм чи сукню, пам'ятаю тільки що мені він дуже подобався (блискуча сіра з білим тканина). А ще пам'ятаю як кружляли у вальсі по сцені (наша пара була наймолодшою), намагаючись не наступати один одному на ноги, і повторюючи про себе раз, два, три... Також мені гарно відклалося в пам'яті, що під час танцю повинен бути головним партнер, але тоді вела я, ніби тягаючи його за собою... І завершення пригадується, коли на лобі виступили крапельки поту, і ти стоїш усміхаєшся в якомусь очікуванні...І тут увесь зал починає аплодувати... І такий, тепер уже розумію, що то був адреналін, і незважаючи на виснаження, бажання ще раз протанцювати, і отримати ті ж самі оплески і відчуття.
–А коли прийшла ідея серйозно займатися танцями?
–Займатися танцями захотілося ще в дитинстві, коли побачила як гарно та красиво танцювала моя сусідка з якою жили на одній вулиці. Вона вже ходила до музичної школи – вона старша від мене десь років на 7-9. Тоді я й загорілася танцями...
–Де вперше серйозно почали займатися танцями?
–Спочатку я ходила до Тернівської дитячої школи мистецтв на відділення хореографії, де отримала свій перший диплом. А потім по закінченні школи вирішила спробувати вступити до СВУМіК ім. Д.С.Бортнянського на відділення хореографії. Там провчилася чотири роки і здобула професії: керівник аматорського колективу (хореографічного), артист (танцювального ансамблю), викладач початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів.
–Чи є у Вас любимий танець?
–Улюбленого танцю немає. Все залежить від настрою та музики – подобаються як сучасні, так і народні танці.
–Ви повернулися до рідного селища, до ДШМ, де й починали вчитися танцям. Вам ніколи не хотілося спробувати себе як викладача-хореографа, скажімо, в Сумах, Києві чи в якомусь місті, де є більш сприятливі умови для розвитку культури?
–Ще до появи донечок, та і після народження першої дитини, були думки на рахунок роботи у місті....Та це були лише думки, оскільки моє серце знало: щодня мене чекають мої любі дітки в Тернах, які надіються на мене, що ми десь будемо виступати, будемо вчити щось нове. Вони конкретно чекають на мене. Такий маленький відступ зроблю від питання, процитую свої слова, які говорила раніше на запитання батьків: «Чи виходить щось у моєї дитини?», я відповідала: «Виходить! У мене всі зможуть танцювати, було б тільки бажання!»
–Коли виникла думка назвати танцювальний колектив «Іnkadance»?
–Назвати колектив остаточно «Inkadance» вирішили тоді, коли першого разу подавали заявку на перший конкурс в Чернігові в 2018 році.
–Скільки вихованців вийшло з цього колективу?
–Так як колектив створений лише два роки тому, то закінчили навчання лише декілька чоловік. Одна з них, учениця, продовжила своє навчання на відділенні хореографії у Харківській державній академії культури.
–Інно Ігорівно, розкажіть, будь ласка, про успіхи танцювального колективу «Іnkadance» більш детально…
–Наш колектив «Inkadance» брав участь у обласному, всеукраїнських та міжнародному фестивалях-конкурсах: містах Чернігові, Сумах, Ромнах, Полтаві, Тростянці та рідних Тернах. Завжди здобували призові місця. Зараз після карантину, дистанційного навчання – знову потроху входимо у форму. Уже беремо участь у всеукраїнських та міжнародних дистанційних конкурсах. Наразі чекаємо на результати...
–На Вашу думку, що потрібно, щоб культура не занепадали, особливо в невеличких населених пунктах, а навпаки – розвивалася?
–Гадаю, потрібно влаштовувати побільше фестивалів-конкурсів для дітей, щоб вони могли змагатися між собою. У них буде бажання ставати кращими, досягати все нових і нових творчих вершин. Адже саме конкуренція спонукає добиратися до найвищих висот. А ще конкурси слід робити доступними для усіх діток, оскільки не кожна сім'я може внести благодійний внесок. Безумовно, треба вирішувати наболілі питання забезпечення транспортом для поїздок на творчі дійства. І обов'язкова частина заохочення – це нагородження (медалі, грамоти, дипломи, якісь сувеніри усім учасникам). І щоб діти, молодь перед собою бачили ще щось нове, окрім однотипних виступів у школі, і побували хоч десь поза межами свого селища. Саме підготовка, поїздки, нові емоції, відчуття цього творчого процесу і дадуть дітям стимул до саморозвитку і захоплення від нашої культури. І таким чином, переконана, культура розквітатиме все більш новими і новими яскравішими барвами. А серед дітей з’являтимуться і виростатимуть таланти, які по-справжньому принесуть славу рідному краю…
–Які у Вас творчі плани?
–Зауважу, що вони є....Проте не буду поки що розповідати про них. Краще Ви самі спостерігатимете як ми крок за кроком створюємо нашу маленьку але міцну сім'ю. І найбільше хочеться, щоб кожен учасник нашого хореографічного колективу міг з гордістю сказати, що він навчався в колективі «Inkadance».
–Ви б хотіли, щоб Ваші донечки виросли знаменитими танцівницями?
–Чесно кажучи, такої мрії в мене немає тільки через те, що я не хочу їм нав'язувати своє вподобання. У них буде своє життя, свої мрії, і свій вибір! Ким би вони не захотіли стати в житті, я завжди підтримаю, і по можливості допоможу чи підкажу, якщо буде потрібно….
–У Вас є кумир серед відомих танцівниць?
–Немає…
–Щоб Ви хотіли побажати читачам інтернет-порталу БУТТЯ і ЖИТТЯ (БіЖ).
–Добра і Миру. Будьте чесними перед дітьми й перед собою. Вони – наше майбутнє. Що ми зможемо дати їм в дитинстві, вкласти в їхні маленькі та відкриті сердечка, те й отримаємо в майбутньому…
–Дякую за цікаве спілкування.
Інтерв'ю взяв Іван Житник, член Національної спілки журналістів України.