Леонтій Бебешко (Левко Дурко), Заслужений артист України: «Переконаний, що там, де народився, там і треба творити…»

Леонтій Бебешко (Левко Дурко), Заслужений артист України з 2002 року, якого знають як Левка Дурка, добре відомий в Україні. І, до слова, не тільки в Україні… а й далеко за її межами…

Про ці та деякі інші аспекти творчості ми й ведемо мову з Леонтієм Бебешком(Левком Дурком).

–Леонтію Володимировичу, як до Вас звертатися: пан Леонтій чи пан Левко?

–До мене й діти, й дорослі звертаються – Левко…

–Готуючись до бесіди з Вами, я спілкувався із своїми земляками, які живуть на Сумщині… Виявляється, що більшість з них Вас знають. А дехто навіть і досі пам’ятає Ваш хіт «No Problem». Ви можете розповісти читачам інтернет-порталу БУТТЯ і ЖИТТЯ (БіЖ) як він створювався, і де вперше був виконаний?

–У 1992 та 1993 роках з травня по листопад перебував у Америці. Саме в ці періоди в США відбуваються українські фестивалі. Спостерігаючи за американцями та українцями, які там живуть, що вони найбільше вживають словосполучення «no problem». Я цю фразу взяв «на озброєння» як побажання ніколи не мати проблем. Так і склалася пісня «No Problem». Текст і музику написав я, а технічне оформлення зробив Володя – мій менший брат. Коли повертався до України, мене часто запитували як українці проживають у Америці? На що я відповідав: у них на першому місці і вдень, і вночі – праця, праця, і ще раз праця… А у вихідні дні можуть причаститися до горілочки, розбавленої джин-тоніком… На це, звичайно, появлявся великий знак запитання у людей… Та й зрозуміло це. Адже ми полюбляємо чистий напій, а не розведений… А вперше пісню «No Problem», яка якось дуже швидко стала популярною, було виконано в гірському селі на Сколівщині…

–До слова, коли і як Ви з Леонтія «перетворилися» на Левка?

–На Левка я не «перетворявся»… Левком мене називала мама із самого дитинства… А ще вона мене звала Левчиком…

–Скільки років триває Ваша творчість? І скільки вдалося створити пісень за цей період?

–Перший твір, як авторський, називався «Їду в Югославію». До 1989 року я був простим музикантом у різних оркестрах та філармоніях колишнього СРСР. Про кількість моїх пісень знає відділ охорони авторських прав у Києві. Я їх не рахую. Та «на око» можу сказати – понад 300 дитячих пісень і приблизно 150 пісень для дорослих. Мій принцип: не рахувати скільки пісень, а користуватися інформацією, яка йде від Бога…

–У якій родині Ви виростали – робітничій, селянській, інтелігентській чи якійсь іншій? І де народилися й виросли? Хто Ваші батьки?

–Батько був керівником художньої самодіяльності в Будинку культури, акордеоністом, диригентом хору, постановником українських танців. Мама працювала в побуткомбінаті швачкою. Вона активно допомагала татові в утриманні художніх колективів – жіночих і чоловічих – в належному стані для виступів на сценах. А народився я в місті Стрий, що за 10 кілометрів від Моршинського оздоровчого санаторію…

–Можете пригадати, коли вперше Ваші руки торкнулися до музичного інструменту? І що Ви тоді відчули?

–У 4 класі загальноосвітньої школи батько відвів мене до музичної школи. І там я вперше в своєму житті доторкнувся до клавіш фортепіано. Мої пальці були досить цупкими, і я зрозумів, що «подолаю» опір клавіатури. І згодом, окрім шкільної програми, навчився грати «бугі-вугі»…

–Творчу кар’єру Ви розпочинали самостійно, а чи з меншим рідним братом Володимиром, який нині відомий продюсер?

–Брат Володя у школі проявив себе як талановитий барабанщик. У школі не було ударних інструментів, а був ксилофон. Тому вдома всі каструлі були погнуті. За це, звичайно, мама його сварила… але саме так Володя відточував свою майстерність… Коли ми з братом підросли, утворилося сімейне тріо «Бебешко» – батько та два сини… І на концертах, і на танцях ми мали неабиякий успіх…

–Які б твори, написані разом з братом (якщо такі є) Ви б могли назвати хітами, які стали популярними…

–Перш за все, назвав би одну з відомих і улюблених пісень студентів – «Булочка». І сьогодні цю пісню співають студенти…

–Тато й мама теж мали стосунок до музики?

–Мама прасувала костюми для виступів самодіяльних артистів, а це – більше аніж 100 штук за день. Характерно, що саме мама завжди мала веселий настрій. Тому слова, звернені до мами в одній з моїх пісень, звучали так: «Від мами Гєни (мама Євгенія – БіЖ) веселі маєм гени, розбудим сміхом ми навіть манекени…». Учасники художньої самодіяльності – прості робітники та селяни – були дуже задоволені виступами в концертах. А що відбувалося після концерті! Тепер можна тільки із задоволенням пригадувати. Батько з акордеоном, веселі застілля – таких вже нині, на жаль, немає…

–Пригадайте який небудь кумедний випадок, пов'язаний з творчістю…

–Їх було досить багато й різних... У залі висів транспарант із написом : «Слава Україні! Героям Слава!» Він обірвався, вдаривши мене по голові, перевернувся… А на ньому – відомий лозунг в колишньому СРСР… Був ще й такий кумедний випадок. Біля Будинку культури маса людей, які прийшли на концерт. А директор занепокоєний тим, що на сцені йде ремонт, який ще не встигли закінчити. Та я сказав, щоб запускали до зали людей. І справді, між дошками були прогалини сантиметрів на 50. І я, будучи досить спритним, вирішив з мікрофоном поскакати поміж тими дірками. Заспівався, в якийсь момент промахнувся… і тільки на сцені співоча голова з мікрофоном…. Шалені оплески від глядачів. Вони, мабуть, думали, що такий трюк входить до мого шоу…

–Ваш творчо-музичний шлях прослався не тільки Україною, а й країнами світу… Можете назвати якими саме? І що Ви відчуваєте, коли їдете за межі рідної країни – натхнення, прекрасний настрій, а чи бажання швидше повернутися назад?

–Спочатку, коли летиш літаком годин 10, трішки переживаєш, як глядачі сприймуть твою програму. Коли виступаєш на сцені, і дивишся тим же глядачам у очі, радію, що це ж українці! Щирі усмішки, відкритий погляд – і я стараюся дарувати їм добрий настрій. А публіка загалом від 3 до 103 років… А після концертів – автографи, диски й запрошення на приватні дні народження, весілля тощо… Одного разу директор української школи в США після чергового концерту для дітей на повному серйозі запропонува залишитися працювати з дітьми – театр-музична студія та інші… Про характеристику він подбає… Я подякував, і відповів, що мені буде приємно, коли мене сюди знову запросять років через 2-3, а мені потрібно просто їхати додому… Я б там не мав натхнення створювати пісні. Адже я люблю свою рідну Україну…

–Чим запам’ятався Вам Ваш перший фестиваль? Де він відбувся? І які враження винесли з нього? А загалом у скількох фестивалях, концертах, інших творчих дійствах Ви брали участь? І які з них, як мовиться, залишилися на все життя з Вами?

–Так, пам’ятаю… Я був музикантом і учасником відомого в 90-х роках ансамблю «Віка». Виступів і різноманітних фестивалів було дуже багато. Серед них популярні – «Червона рута» в Запоріжжі, «Міс-рок Європа» в Києві. Після перемог «Віки» надходили запрошення на великі творчі дійства в Україні, Канаді, США. Ансамбль виступав на міжнародному популярному фестивалі в місті Сопот, що в Польщі. Тут, до слова, відбувався всесвітній з’їзд українців…

–Я пригадую Вашу пісню «Їду в Югославію». Навіть на нашій невеличкій станції Путивль, яка розташована в містечку Буринь, в ті роки штурмом брали потяги, щоб поїхати в країни Європи, і продати там якийсь товар… Ця пісня у Вас виникла після таких же відвідин Югославії, чи з іншого приводу?

–Цікаво те, що я сам ніколи не відвідував Югославію. Друзі та знайомі «під’юдювали» мене: чому я не їду до Югославії? Я не мав, що їм відповісти, але з губ зірвалося: «їду…їду…ой, ду-ду…» Це й стало приводом написати три куплети, які стали потім надзвичайно популярними… Адже кожен їхав з надією, щоб щось там заробити… Це й на сьогодні актуально – я так думаю…

–Ваша творчість пов’язана з Львовом. Тут ви й нині живете? А що, скажімо, Вас ніколи не приваблював Київ, де й можливостей більше, і, напевне, шанс швидше зробити кар’єру…

–У Києві я прожив з 2001 по 2005 рік на пропозиція мого брата Володимира, який переконав мене, що мегаполіс і мас-медіа піднімуть рейтинг як артиста. За 5 років я написав досить мало пісень, бо мені бракувало натхнення. Конкретної роботи було вдосталь, але матеріальна забезпеченість мене не так цікавила… Та були ще й родинні проблеми. Мама хворіла, залишилася сама, потрібно було за нею доглядати. Ми продали однокімнатну квартиру в «хрущовці», і переїхали на рідні терени. І диво – творчість знову завирувала! Я люблю Київ, поважаю столицю. Та переконаний, що там, де народився, там і треба творити…

–Вас знають як артиста-виконавця жартівливо-гумористичних пісень… А чи є у Вас патріотичні, або ліричні твори?

–Є. Стан душі буває різним: здебільшого – оптимістично-веселий. Та реагуючи на різні події в Україні, думка теж реагує на ці події. Пісню про генерала-майора Сергія Кульчицького я створив, записав і подарував Надії Кульчицькій – вдові генерала-майора, і теж офіцера. Пісню керівництвом було сприйнята позитивно. Я був запрошений на відкриття бюсту генерала ІСергія Кульчицького. Пісня «Донорська кров» про наших захисників бійців-Героїв нині виставлена на моїй сторінці в Фейсбуці. Є також написана пісня «Як ховали генерала». Ідея й слова пісні належать прекрасному, відомому поету, журналісту зі Львова Володимиру Синьоокому… На закінчення пісні йде команда: «Залп!», і голос генерала Сергія Кульчицького: «Не стріляйте в небо залпом, а стріляйте в ворога…»

–Чимало дітвори та й молоді виростало разом з Вашим телепроєктом «Територія А». Та якось непомітно передача закінчила свої існування. Чому так вийшло? Адже, якщо чесно, то нині взагалі подібних дитячих програм немає на жодному з телеканалів. Скажімо так: тут – пустка… Не плануєте її заповнити чимось веселенько пізнавальним, якою була «Територія А»?

–Це був час, коли активізувалася українська пісня. І не просто – розважальна, а відроджувалися фольклорні та естрадні українські пісні. Тобто, мелодизм – доступний стиль музики: вальс, полька, танго… І, звичайно, зрозумілі тексти пісень, а не такі як нині: «ти мене любила-розлюбила», « і так, і сяк…» тощо. Отже я підтримав проєкт відродження української пісні, бо він був скерований на відновлення української пісенності. Мої ж проєкти для дітей давно відомі в Україні. Перший, підтриманий відділом профілактики та юного пішохода називається «Від рідного порогу – безпечна дорога». Ми були відряджені з дружиною Лідією Бебещко в дитячі заклади України. За рекомендаційним листом генерала Міленіна наступна програма – це основи безпеки життя дітей. До неї входить тематика: обережність на воді, обережна поведінка з вогнем, електричними приладами і струмом, укуси комах і тварин, засторога в контакті з невідомими людьми. Це програма з піснями, конкурсами, загадками. Регламент цих програм – година. Все це ми робимо в дитячих установах – садочках і школах. Сподіваюся, що, можливо, настане час, коли телеканали звернуть більшу увагу на дитячі проблеми. І ми із задоволенням долучимося до таких телепрограм…

–Над чим нині працюєте? І що нового чекати від Леонтія Бебешка (Левка Дурка)?

–Нині працюю над створенням програми для дітей старшого віку. За тематикою програми будуть: алкозалежність, наркозалежність, ненормативна лексика, і, звичайно ж, азартні ігри. Все це буде театралізовано у вигляді маленького спектаклю. І всі спектаклі в даний час відбуватимуться в онлайн-режимі…

–Що Вам хочеться у ці доволі складні часи (з різних причин) побажати читачам інтернет-порталу БУТТЯ і ЖИТТЯ (БіЖ)?

–Я хочу побажати щоби люди у зв’язку з подіями у світі, а не тільки в нас, усвідомили, що їх здоров’я, життя діяльність, а, значить, і майбутнє країни, в якій вони живуть, уже не будуть такими як учорашній безтурботний день. Будьте обачливі, і єднайтеся, щоб разом подолати нові випробування…

–Щиро дякую за цікаву бесіду.

Бесіду провів Іван Житник, член Національної спілки журналістів України.

м.Буринь – м.Львів.

Фотоколаж Наталії Кузнєцової-Віноградової, члена Національної спілки журналістів України.

Інформація про нас

Безсумнівно, кожен з читачів хоче побачити, а головне – прочитати свіжі цікаві новини. Адже вони інформують про останні події в світі, Україні, Сумщині. Новини України збагачують читачів свіжою інформацією про все те, що відбувається в нашій державі. Свіжі новини Сумщини на БІЖ – це, в першу чергу, новини сьогоднішнього дня. А ще на БІЖ публікуються дуже свіжі новини спорту, культури, економіки, освіти, медицини і т.д., і т.п. Світові оперативні новини теж чекають на своїх читачів. Щодня оновлені новини, які стосуються нашого буття і життя, можна читати тільки на нашому порталі. Словом, тільки БІЖ несе правдиву інформацію читачам про все, що кожну годину і щоднину відбувається в світі, Україні та Сумщині. І все це, звичайно, оперативно, цікаво, своєчасно.