Був у вісімдесяті роки такий радянський фільм «Не стріляйте білих лебедів» за романом Бориса Васильєва. Про доброту людську і жорстокість людську.
Про лебедині почуття.
Є лірична пісня під такою ж назвою в Михайла Шуфутинського.
І є п’ятеро лебедів, що облюбували міський ставок поруч з залізницею…
Про них редакцію повідомив читач нашого тижневика, як він відрекомендувався, Михайло Мартинюк.
І попрохав через газету звернутися за допомогою цим благородним птахам до жителів прилеглих будинків, всіх небайдужих жителів міста та села Лев’ятин.
На час його телефонного дзвінка існувала реальна загроза, що птиці просто вмерзнуть у лід або загинуть з голоду.
Позавчора, коли я навідався на ставок, щоб зробити фото та поспілкуватися з місцевими жителями, лебеді почувалися значно певніше на вільному від льоду плесі.
Поруч з ними, раз від разу поринаючи, плаває добрих півсотні диких качечок розмаїтих кольорів.
Помітивши мене край берега, лебеді поважно і граціозно, без ані найменшого страху наближаються. Відразу приходить розуміння: вони зовсім не бояться людей, ставляться до них з довірою і очікують хіба чогось смачненького.
Аж ось раптом білосніжний красень (чи лебідка?) доволі безцеремонно відганяє від берега молодого птаха, одягнутого в сіре пір’я.
Ніби від чогось застерігає…
Любуючись птахами, одночасно замислився.
А чи з власної доброї волі залишилися вони цієї похмурої та холодної пори тут, не відлетіли у теплі краї?
Якщо судити з того, що ставком плаває лише один дорослий лебідь та четверо «підлітків», виникає, підкріплена та обґрунтована легендарною лебединою вірністю, підозра, що в цієї пари трапилась якась жахлива трагедія.
Та, як би там не було, наш людський обов’язок – подбати про порятунок та збереження цих красивих птахів.
Попереду ще не один місяць зими, яка будь-якої миті може показати всю свою лють та міць. Цілком можливо, що для вільного плавання в лебедів лишиться хіба невеликий клаптик біля самої греблі.
Але найважливіше для їх виживання – їжа.
Було б ідеально, якби, скажімо, порівняно близька до водойми перша міська школа організувала регулярну підгодівлю птахів шляхом чергування. Втім, мабуть досить і того, аби кожен чи кожна, хто проходять-проїжджають берегом вздовж водойми кинули лебедям бодай шматочок хліба…
А ось такий вигляд має сьогодні Слонівка відразу за греблею ставка «Лев’ятинський».
І нема сумніву, що чимдалі, тим русло у ще гіршому становищі.
Хто подбає про річечку зараз, коли доступ до неї дозволяє прибрати весь мотлох, що накопичився?
Володимир Мартинюк, м. Радзивілів.