Руслану Окопному 23 жовтня нинішнього року виповнилося 22 роки.
З них майже понад десятиліття, враховуючи шкільні роки, прожив граючи в футбол.
Нині і у великому футболі, і на футзальному майданчику він грає під № 23. Ця цифра є і датою його народження.
Тому я й вирішив задати Руслану 23 запитання.
І почув дуже цікаві й відверті відповіді.
Утім, бесіду з Русланом Окопним пропоную і читачам інтернет-порталу БУТТЯ і ЖИТТЯ (БіЖ)...
–Ти на сьогодні є одним з найвідоміших футболістів Буринщини. Ти з цим згоден?
–Ну, не зовсім. Мене знають на Буринщині багато футбольних персон, іноді пропонують пограти, але щоб «один з найвідоміших» – я так не вважаю.
–Ти починав грати в команді «Гранум» (Сніжки), коли її тільки створили. Скільки тобі тоді було років?
–Це було у 9-ому класі. Ми тоді грали на стадіоні у футбол, і нам пришла ідея: чого б не спробувати пограти на район? На наступний день ми зібралися (нас було близько 6 чоловік, з тих, що пам'ятаю це – Говтва, Майборода, Корчагін були), і пішли до сільського голови Надії Михайлівни Кузьменко. При чому не в сільраду, а безпосередньо до неї додому, бо робочий день уже закінчився. Вона сказала, що для цього дійства потрібен спонсор і обіцяла поговорити з Григорієм Миколайовичем Бойком. Він погодився і так ФК «Гранум» почав своє існування...
–Згадай про свої дитячі футбольні роки. Що найбільше запам’яталося з того періоду?
–Та багато було таких цікавих моментів, що одразу кидаються у пам'ять. Так, щоб якийсь один виділити не можу. Всі чимось по-своєму були особливими...
–Окрім гри у футбол, ти ще й навчаєшся в СПДУ на фізико-математичному факультеті. На якому курсі? Ти зразковий студент?
–Магістра отримую, на 5-ому курсі. Ну я не можу сказати, що я зразковий студент. Пари сильно не прогулюю, намагаюсь відвідувати більшість з них, сесію в кінці закриваю. «Хвостовок» не було ще жодної, та й виганяти мене ніхто не збирався. Тож, якщо і не зразковий, то і не проблемний точно.
–Як тобі вдається поєднувати футбол з навчанням? Адже бувають матчі, коли потрібно пропускати навчання…
–Насправді, футбол з навчанням поєднувати не складно. До обіду сходив на заняття, під вечір – тренування. Інколи буває, що там якісь змагання чи тренування збігаються із заняттями, тоді доводиться пропускати, але не страшно – поговорив з викладачем, він зрозумів, або, наприклад, староста прикрила і – порядок.
–Чому вибрав саме цей факультет, а не факультет спортивного спрямування?
–Ахах... Предмети здавав ті, що найбільше подобались: математику, географію і фізику. На спортивне спрямування потрібна була біологія, яку я не любив у школі. Тому, щоб бути впевненим, що потрапиш на бюджетну основу навчання – вибрав саме цей факультет.
–Після закінчення вишу підеш учителювати до школи, чи шукатимеш більш оплачувану іншу роботу?
–Як мовиться, поживемо – побачимо. Якщо відверто: бажанням учителювати не сильно горю.
–Ти маєш шкідливі звички?
–Ні.
–Як розслабляєшся після важкого поєдинку? Пивом? Міцними напоями, чи ще якимось чином?
–Відпочиваю. Ні пива, ні міцних напоїв після гри не беру. Іноді собі дозволяю шкідливу їжу...
–Ти народився й виріс у Сніжках. Часто вболівати за тебе приходить бабуся. Інші члени родини теж приходять попереживати за тебе?
–Мама не пропускає жодного домашнього матчу, і тато часто ходить.
–На якій позиції у великому футболі ти найбільше любиш грати?
–У «Гранумі» я грав на різних позиціях, але мені найбільше подобається грати в центрі поля.
–На якій позиції на футзальному майданчику ти найбільше любиш грати?
–Я віддаю перевагу грі в атаці, особливо «на стовпа».
–Чому в нинішньому році в чемпіонаті Сумщини з футзалу ти граєш не за «Гранум» (Сніжки), а за «Технологію» (Суми)?
–«Технологія» виступає в Суперлізі, де грають найкращі гравці міста, та в чемпіонаті України серед команд Другої ліги. Там рівень футзалу високий, швидкості неймовірні, приймати рішення треба миттєво. Щоб стати кращим, потрібно і грати проти найкращих. «Гранум» поки що не ставить у футзалі найвищих цілей. Ось скоро розпочнеться чемпіонат області з футзалу, де можна буде грати за «Гранум», який чекаю з нетерпінням. Уже три роки не грав за Сніжки у футзал.
–На яке місце розраховує «Технологія» в Другій лізі чемпіонату України з футзалу?
–«Технологія» - це бренд сумського футзалу, одна з найкращих команд Сумщини. Звичайно, команда ставить перед собою лише найвищу мету...
–Скільки ти забиваєш за сезон граючи в футзал, і на зеленому полі? Ти ведеш статистику своїм забитим м’ячам? Які досягнення у футболі ти вважаєш найвагомішими?
–Якщо чесно, я не рахую скільки голів забиваю за сезон. Не дуже багато, хотілося б більше. Прагну покращити реалізацію своїх гольових моментів. Всі досягнення, навіть маленькі, вагомі для мене....
–Ти грав під керівництвом кількох тренерів? У кого з них ти найбільше навчився? Те що ФК «Гранум» нині є одним з найсильніших клубів на Сумщині – це заслуга президента клубу Григорія Миколайовича Бойка та тренера Олександра Даценка? Які в тебе з ними стосунки?
–Так, я грав під керівництвом не одного тренера. Найбільше завдячую тандему тренерів педінституту Гладов-Кравченко. Саме вони мені показали футзальні ази. Те, що «Гранум» відомий на Сумщині – це, безумовно, заслуга президента. Він докладає багато зусиль, щоб клуб розвивався. Вкладає душу і серце. Саня (Даценко – БіЖ) допомагає йому в цьому, оскільки добре знається на футболі і на навколо футбольних справах. Він молодий тренер, але мені подобається те, що він завжди підкаже, які ти робиш помилки, і дасть пораду. Як з Григорієм Миколайовичем (Бойком – БіЖ), так із Доциком (Олександр Даценко – БіЖ) я у чудових стосунках. Була колись неприємна ситуація, але я радий, що все вирішилося, ми порозумілися і все закінчилося добре.
–Щоб ти побажав юним футболістам, які тільки починають опановувати футбольні ази?
–Наполегливості, не пропускати тренування і весь час працювати над собою.
–У тебе не виникало бажання грати у якомусь відомому в Україні футбольному клубі?
–Мій улюблений клуб «Шахтар». І я з дитинства мріяв за нього грати...
–Я знаю, що ти збираєш матеріали для написання історії футболу в Сніжках? Хоча б коротко, що вже вдалося «накопати»?
–Поки що нічого конкретного не можу сказати з цього питання...
–Який забитий гол найбільше запам’ятався тобі?
–Найперший свій гол за Сніжки. Грали товариський турнір у нас вдома, було три команди – Сніжки, Біжівка і Чернеча Слобода. У матчі з біжовцями Серий Говтва подав кутовий, і я якось через себе з лінії штрафного майданчику, із переляку, напевне, із закритими очима б'ю і ... гол!
–Постійно бути в прекрасній фізичній формі – це як?
–Та я вам скажу, що я далеко не у прекрасній фізичній формі. Ще є над чим працювати, і багато працювати. На жаль, манеж зараз закритий і постійних регулярних тренувань у «Технології» немає. Коли є час і місце «порухатися» намагаюся використати з користю. Сподіваюсь, з нового року все зміниться.
–Ти бачиш перспективи розвитку футболу в Буринському районі? І якщо так, то що, на твою думку, потрібно зробити, щоб він повністю не погас?
–На жаль, згадуючи про футбол у Буринському районі, виникає певне почуття суму. Зараз він переживає не найкращі часи. Не проводиться не те, що район, а навіть якийсь Кубок провести складно. Чому так сталося – я не знаю, але явно потрібно виправляти цю ситуацію. Треба повністю переглянути ставлення до його розвитку, і почати якщо не спочатку, то хоча б із чогось. Якщо немає можливості проводить район на велике поле, то можна спробувати провести чемпіонат району з міні-футболу. Це як одна з моїх думок.
–Щоб ти побажав усім читачам інтернет-порталу БУТТЯ і ЖИТТЯ (БіЖ) у наступному 2019 році?
–Бажаю миру, любові, спокою, нових незабутніх вражень, і щоб у наступному році БіЖ радував цікавими новинами знову і знову.
–Щиро дякую за цікаву й відверту бесіду. І бажаю тобі у новому 2019 році здійснення всіх твоїх мрій, в тому числі – й дитячих. А ще – здобути освіту магістра, і досягти найвищих футбольних вершин!
Інтерв'ю взяв Іван Житник, член Національної спілки журналістів України.
На світлині: Руслан Окопний отримує свою чергову завойовану нагороду.
Фото Андрія Лазарєва.