У Конотопі вшанували воїнів-інтернаціоналістів…

У Конотопі, 15 лютого 2018 року, з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на територіях інших держав та 29-ої річниці виведення військ колишнього Радянського Союзу з території Афганістану відбувся урочистий мітинг.

Він пройшов у міському сквері біля пам'ятника воїнам-інтернаціоналістам…

У заході узяли участь керівники міста і району, депутати, воїни-афганці, учасники антитерористичної операції на південному сході країни, представники козацтва, установ і організацій, мешканці Конотопщини, військові 58-ї Окремої механізованої бригади.

Прочитали заупокійну літію по загиблим отець Павло Кузь, настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці, та секретар Конотопської єпархії протоієрей Богдан Никитюк, настоятель Свято-Вознесенського храму.

Зі словами вдячності до мужніх краян – воїнів-інтернаціоналістів звернулись голова РДА Микола Горбенко, голова Військово-патріотичної організації «Саланг» Микола Величко. Голова райдержадміністрації також вручив грамоти ветеранам війни в Афганістані Сергію Мурашковському, Миколі Дмитренку, Анатолію Ємцю.

Від міської ради грамоти вручили Олексію Телятнику, Сергію Мазію, Володимиру Хричову, Ігорю Хроменку, Петру Федченку, Сергію Сивенку.

Автор Конотопського меморіального комплексу героям-афганцям, скульптор, воїн-інтернаціоналіст Юрій Ведмедь привітав ветеранів, які прийшли віддати шану загиблим побратимам, тим, хто не дожив до цього дня, та урочисто вручив голові Військово-патріотичної організації «Саланг» Миколі Величку для музею прапор першого, створеного на Конотопщині, Військово-патріотичного клубу «Аскар» (на світлині).

Про це на своїй сторінці в facebook розповів конотопський журналіст Павло Лихопій.

ЯБЛУКА ПАДАЛИ НА СНІГ

У неї щічки, наче яблука - червоні й ніжні. Так і знаджують, хоча б торкнутися губами. Але я боюся, справді, боюся.

Не наважуюся навіть глянути на ці привабливі щічки. А вона дивиться на мене й мовчить.

«Ну, скажи хоч слово, слово скажи...».

Хтось гукає. Це Валі мама. Не розуміє, чи що? Чи сама такою не була? Ех, тітко Маріє, тітко Маріє... Значить, уже треба прощатися. А як не хочеться!

Валя сміється прямісінько мені в очі:

  • Ех, ти, синьоокий! Ніч кінчається, а ти!..

«Що я? Що я?».

Отак простояли цілу ніч, наче коні в стійлі. Кілька слів одне одному тільки й мовили. А тепер - розбігатися. Спохвачуюся:

  • Ти теж гарна!

  • Сама знаю, що гарна! Вийду-таки заміж за Андрія, доки служитимеш, - вистрілила бісиками і так грайливо: - Те-ле-пе-нь...

«Ух, той Андрій, - думаю зі злістю, - гітарист нещасний, все Макаревича із себе вдає. А дівчата за ним, - наче бджоли за нектаром злітаються. Тепер і Валюша такої ж заспівала....» Насмілююся. Тицяюся в щічку-яблучко.

  • Ха-ха! - залунало селом. Це сміється Валя. Та так іронічно - весело, що й я видавлюю на лиці подобу посмішки.

  • За-ли-цяль-ни-чок!

Вона розвертається, все ще сміючись і спотикаючись водночас, і біжить до свого двору.

У мене виривається:

  • Повістку дали!

Дівчина зупиняється, наче вкопана. Підходить до мене і потихесеньку, ніби боячись порушити тишу, запитує:

  • Ти кажеш правду?

  • Угу-у...

  • А йти коли?

  • Післязавтра.

  • Післязавтра? - уточнює, а оченята сумнішають і сумнішають. - Так швидко?

  • Раніше піду, раніше повернуся, - віджартовуюся і наспівую: «Через две, через две зимы…».

Валя зненацька кидається мені на шию, обнімає руками. Гарячі її уста, наче жаринки, вп'ялися в мої. Відчуваю: ще мить - і зомлію, або ж такого накою, такого...

Та тримаюся. Відчуваю, як гаряча борозенка поволі сповзає по моїй щоці. Це сльози Валі. А мо’, й мої.

  • Чекатиму... коханий, - чи то вона шепоче, чи весняне листячко шелестить…

… - Сіренко, ей, Сіренко! Проснися! Ну, проснись!

  • А я й не сплю, - крізь дрімоту солодкого сну відмовляю.

  • До тебе приїхали!

Чую голос Ванька Ласточкіна, знайомий відтоді, коли після Афгану, опинилися тут, в госпіталі, на своїй землі. Я його ніколи не бачив, та знаю - немає в нього ноги.

  • Не розігруй, Ванько. Хто б приїхав до мене... ніхто навіть дома не знає, де я є. Ех, що там. А з тобою хіба не так?

  • Приїхали, приїхали, - Ванько наче затявся.

  • Наречена, мабуть, - додає Толік Варижкін, білорус-веселун. Були б у мене руки, я б її теж обійняв...

  • Кого? - врешті-решт проганяю дрімоту. - Захотілося наді мною позбиткуватися? Нічого у вас, хлопці, не вийде. Я на такі штучки не піддаюся.

  • Уставай, сонько, - подає голос і Санько Мірошник, земляк із Сумщини.

-Ну, хлопци, что к нєму приклеїлись! - басить, як і завжди, своєю ламаною мовою Рафік Аббасов, який двічі горів у «бетеері», та так і не згорів. Ми з ним із одного екіпажу.

Хлопці включають радіоприймач:

Яблоки на снегу... Яблоки на снегу...

Відвертаюся до стіни. Жар-ту-ни! Ех, знову б заснути і той приємний сон, наче дійсність, додивитися!

…Рипнули двері. Я стрепенувся. Підсвідомо відчуваю - хлопці кажуть правду. Та цього не може бути! Лежу принишклий. Боюся повернутися. Повірити. Та відчуваю вже теплу - теплу долоню.

Але все ще не обертаюся: вжахнеться, не впізнає. І я... також... ніколи... ніколи не побачу її. Вона плаче. А я - ні: сліз у мене немає, бо їм капати нізвідки Вони лиш хлюпають з краєчка душі й шпигають прямісінько в моє серце, мов голочки.

Чую, як марно б'ється в шибку бджола. Звідки вона тут взялася?

І Валин голос, наче з марева:

  • Я приїхала за тобою...

Мовчу. А в палаті лунає, а може, й не в палаті, а в мені, все дзвінкіше й дзвінкіше: Яблоки на снегу... Яблоки на снегу… Что же мне с ними делать?


... А за вікном цвіла моя двадцята весна. Її, як і Валю, я вже ніколи не побачу...

Іван Житник.

Інформація про нас

Безсумнівно, кожен з читачів хоче побачити, а головне – прочитати свіжі цікаві новини. Адже вони інформують про останні події в світі, Україні, Сумщині. Новини України збагачують читачів свіжою інформацією про все те, що відбувається в нашій державі. Свіжі новини Сумщини на БІЖ – це, в першу чергу, новини сьогоднішнього дня. А ще на БІЖ публікуються дуже свіжі новини спорту, культури, економіки, освіти, медицини і т.д., і т.п. Світові оперативні новини теж чекають на своїх читачів. Щодня оновлені новини, які стосуються нашого буття і життя, можна читати тільки на нашому порталі. Словом, тільки БІЖ несе правдиву інформацію читачам про все, що кожну годину і щоднину відбувається в світі, Україні та Сумщині. І все це, звичайно, оперативно, цікаво, своєчасно.