Продовження роману ІВАНА ЖИТНИКА «З А Д З Е Р К А Л Л Я».
Попередні публікації у розділі ЛІТЕРАТУРА за 18, 19, 26, 28 листопада, 03, 06, 16, 21 грудня 2018 року, 01, 11, 22, 26 січня, 19 лютого, 03, 13 березня, 05, 30 квітня 2019 року.
З А Д З Е Р К А Л Л Я
Роман
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
**ОВІД**-Що за дзеркалом, панове?
-Задзеркалля…
Автор.
38.
Шаригін відключив мобілку. Ще раз, не усвідомлюючи повністю поки що того, про що почув, глянув на неї. Чи насправді все це? Чи просто - напросто щось не те почулося з неї?
Не розуміючи на нього дивилася й Оксана Красюк, - не могла второпати: чому так різко змінився настрій у Борьки?
Він ще раз глянув на телефон, наче чекаючи, що він знову задзвонить. Та той мовчав, не подаючи ніяк надій.
-Щось трапилося? - запитала занепокоєна Оксана.
-Я й сам ще не розумію… - здвигнув плечима Шаригін і запитав. - Ти знала Ромку Ромащенка? -Ти ж про нього мені розповідав. -Ага, так…так. Ти права, - ще більше занепокоївся Борис. - Так от…От тільки що мені зателефонували і, - замовк, ще більше занервував.
-Що? Що? - допитувалася Оксана. - Ну, що?
-Ромка, здається, ... живий.
Шаригін обійняв дівчину, поцілував раз, удруге.
-Ти, розумієш, якщо це правда… Ромка живий….Ну й ну!...
-Де ж його шукати? - запитала Красюк.
-Поки що не знаю. Та до мене повинні ще зателефонувати.
-Коли?
-Гадаю, незабаром. Я ж більше вже чекав на це. Значно більше, - аж сльози виступили в Бориса на очах. - Я вірив… Я завжди вірив, що він не загинув. Тим більше - ніколи не вірив у його самогубство…Ні. Ні…Цього не могло бути. Розумієш, Оксанко, цього не могло трапитися. Рома - живий… Живий!..Так, у нього були недруги.Так, вони хотіли його смерті. І, до речі, робили все для цього. Важко йому жилося, але він був сильним і, в першу чергу, сильним душею…І ми в цьому з тобою ще пересвідчимося.
39.
«-К бісу ліки! - Овід видужуючи, був страшенно дражливий і завдавав чимало клопоту своїм відданим доглядачам. - Н-нащо ви нап-пихаєте мене всякою п-поганню, коли біль уже минув?
-Саме для того, щоб він не почався знову. Ви ж, певно, не хотіли б, щоб вас схопило при сеньйорі Боллі і їй довелося б давати вам опіум?»
Чому опіум? Він, здається, хотів розпрощатися з наркотиками. Хотів? Звичайно, хотів, але ж…Здається, не... не...
«-Л-любий мій друже, якщо припадок має прийти, то він прийде. Це вам не зубний біль, який можна вгамувати вашими нікчемними мікстурами. З них стільки користі, як з іграшкової поливальниці на пожежі. А втім, як хочете, справа ваша.
Він узяв склянку лівою рукою, і Галлі, глянувши на жахливі шрами, згадав попередню їхню розмову.
-Між іншим, де це ви себе так понівечили? - спитав він. - Мабуть, на війні?».
...Він був на війні? На якій війні? Пригадуй, ну, пригадуй же. А як пригадати? Пам'ять. Де ж пам'ять моя? Чому в голові так мало світлин? Чому там постійний морок?
«П’ять років…І йому ще не минув двадцять перший рік, коли той матрос…значить, коли він утік з дому, йому було дев’ятнадцять. Хіба він не сказав «півтора року»? І звідки в нього ці сині очі і ця нервова рухливість у пальцях?».
Далі буде.