Над Путивлем сонце сходить,
день вступа в свої права.
Ярославна полем ходить
і хода її жива…
А у сонця промінь ясний,
місто сяйвом окропля.
Тут живе народ прекрасний.
І квітує тут земля…
І ворожії вояки
не змогли Путивль скорить.
Значить, місту вже не плакать,
Значить, місту жити й жить…
Височить над білим світом
знаменитий Монастир…
А на площі із граніту
застиг Руднєв - командир…
Не вдалось Путивль скорити
шаленіючим катам…
Скільки горя пережито,
в очі дивлячись смертям.
І від князя Святослава
і до батька-Ковпака:
(партизанам - вічна слава!)
Давня слава Городка...
Над Путивлем зорі сходять.
Стиха нічка шелестить.
Ярославна полем ходить,
Ігор на коні летить…
Сивий Сейм пливе у вічність
і шумлять, шумлять ліси…
Котить вітер споконвічність
до путивльської краси!..
Іван Житник.
Світлина Юлії Смірнової.