Данило Нікітін народився 16 грудня 1999 року в містечку Костянтинівка на Донеччині.
У 2006-2017 роках навчався у місцевій гімназії, яку закінчив із золотою медаллю.
З 2017 року і понині – студент Національного університету «Києво-Могилянська академія», спеціальність – право.
Активну творчу діяльність веде з 2018 року.
Раніше не публікувався, проте виступає з творчістю на літературних вечорах Києва.
Захоплюється подорожами, музикою, футболом.
Данило Нікітін у ексклюзивному інтерв’ю інтернет-порталу БУТТЯ і ЖИТТЯ (БІЖ), зауважив: «Кожна людина має робити те, що їй подобається і добре вдається…».
Пропонуємо читача БІЖ вірші молодого поета.
У лісі всіх цих перспектив,
Невизначеностей і викладацьких директив,
Я все ще шукаю свою життєву стежку,
Що приведе мене на вершину моєї вежки.
Чи здатен я стати чудовим юристом?
Можливо. Але чи буде з цього мені користі?
Завтра контрольна з конституційного права,
У мене на енному плані ця справа.
Я пробую спробувати все за це літо,
Та як побороти цю сумнівів плиту?
Чи хочу я з правом назавжди себе зв‘язати,
Чи все це фігня і треба мені зав‘язати?
Так друзі ж, бюджет, і рідний Поділ
Тримають мене у колі цих діл!
Вони все ж таки дорогі вже для мене
І кинути все це не зможу напевно.
Колись я теж право любив, ним горів!
А зараз у ліжку строчу я цей спів.
Що ж сталось? Чому? Хто? Для чого живу?
Я вірю, що відповідь на це знайду...
(С) D.N., 14.06.2018
Я трохи недолюблював тебе раніше,
Бо що ти в порівнянні з Києвом чи Коблевом?
Та думки мої виявилися грішними,
Бо побачив це небо вище від моря Чорного.
Ну що, Очакове, у тебе прекрасного?
Чим зможеш ти моє серце завоювати,
Окрім вуличного сміття ненасного
Та продавців кукурудзи й солодкої вати?
Наївно так думав раніше від скуки.
І ось я знаходжу пейзаж цей вечірній,
Випадково, під час простої прогулки.
Очакове, знаєш, ти просто неймовірний!
Не вірив, що буду таке от писати,
Але знаєш, тут просто хочеться жити,
Ходити сюди й це місце кохати,
З коханою людиною їсти хліб з пармезаном й вино пити,
Прослухати тут найказковішу пісню,
Про яку зараз мало хто знає.
Очакове, ти зараз нагадуєш просту людину,
Внутрішню красу якої ніхто, на жаль, не помічає...
(с) DN, 23.07.2018
Я вбиваю у гуглі, чому я розквіт?
Чому все так добре зі мною?
Я хотів розстріляти недавно весь світ
І себе теж послати у скирту гною.
Я недавно вважав, що все так погано,
І не буде у мене нічого,
Що складаюся я із проблем океану,
Яких там, як пластику, много.
Я пишу в Вікіпедії, чи змінився я сильно,
Бо я все ж виглядаю так само,
За грою Динамо все те ж стежу пильно,
А в навушниках суміш Chili Peppers і Океану,
Я все так же себе, як завжди, шукаю
Та хто не грішить цим, шановні?
Я чую, що вірними стежками наступаю,
І це виливаю назовні.
Не треба сприймати все близько до серця,
Страждати від битого серця й оцінок,
А краще іти все ж таки в нові дверці...
І да, у Динамо зараз з казахами поєдинок
Тож хай Вербіч і Циганков забивають,
А Бойко, дай Бог, не пропустить.
Мене ж нові виклики й успіхи чекають,
І вірю, що віра мене не відпустить.
(С) D.N., 20.09.2018
«Вулиця зачала нас...»
Питання: а нас – це кого?
Може, авторів капучіно та лате,
Що служать енергією тіла мого?
А може, вона народила
Архітекторів цих розкішних будівель,
Чи сходів, у яких світяться перила
І чутно скрип дерев‘яних покрівель?
А може, вона стала домом
Послів закордонних держав,
Будівлі яких вже як за кордоном?
Я так у підручнику з ЗТП прочитав.
А що, якщо це квартира
Гітаристів та скрипалів вуличних,
Що можуть співати у мирі
Твори та композиції музичні?
Між ботанок та дискотек світлом
Я несу з моїм життям рюкзак.
Може, це все пориви душевного вітру?
Може, почувається радісно моя макітра?
Може, все не так?
Данило Нікітін.
На світлині: поет Данило Нікітін.