Продовження роману ІВАНА ЖИТНИКА «З А Д З Е Р К А Л Л Я».
Попередні публікації у розділі ЛІТЕРАТУРА за 18, 19, 26, 28 листопада, 03, 06, 16, 21 грудня 2018 року, 01, 11, 22, 26 січня, 19 лютого, 03 березня 2019 року.
З А Д З Е Р К А Л Л Я
Роман
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
**ОСА**-Що за дзеркалом, панове?
-Задзеркалля…
Автор.
33.
«Казна - що коїться», - вже вкотре ранок приголомшує Шаригіна. Події так переплуталися, що й сам дідько ногу зламає. А цей телефонний дзвінок взагалі все перевернув. Руся - Оса - коханка міського прокурора. Оце так кайф отримав! Тепер точно йому «капці». Нічого собі - «звичайна повія»! А все розпочалося з очей. Ці очі, виходить, не тільки його, Борьку, звели з розуму, а ще й…Скільки в неї таких було - сам Бог знає та вона. Ой, ой…Тр -р…Стоп…Здається, пригадав…
Кент так розхвилювався, що почав швидко ходити з одного кутка кімнати в інший. Розмахував руками, але не зупинявся ні на мить. З першого погляду могло видатися-це така собі вранішня зарядка. «Майстренко…Майстренко…Майстренко…».
Дзвінок у двері. Не сумнівався - за ними стоїть Руся. Відчинив.
-Заходь, - пропустив поперед себе. - Розташовуйся і будь… як вдома. Каву в ліжечко?
-Марно жартуєш, - Руся у відповідь. - У тебе ситуація зовсім не жартівлива…
-І справи в прокуратурі, - перебив її Борька. - А цілуватися будемо? Так, як учора ввечері…І в коханні зізнаватися будемо?
-Перестань. Не блазнюй, - застерегла Печоріна. - Ти ще просто не знаєш, що на тебе чекає.
-Що - о? - не переставав грати в шалапута Шаригін. - Тюрма на мене чекає. Я вже знаю. Мене про це попередили твої друзі.
-Які мої друзі?
-Геракл і Кріт.
-По - перше, вони не мої друзі, по - друге, Борь, тобі загрожує … смерть. Ти й досі не уявляєш розмір небезпеки? Дозволь я присяду.
-Облаштовуйся в кріслі.
Руся, вмостившись у крісло, глянула своїми сливами - очима прямісінько в очі Борьці. І йому знову захотілося притиснути це прекрасне створіння до себе і пити, пити з нього красу. Ні, вчора він, хоч як прагнув, не дістав до дна. Бо таку красу, незважаючи ні на що (в тому числі й на коханців), не можна абсолютно всю випити. Це бездонна криниця жіночої вроди.
-Спокійно, Борь, ти що?
Руся відчула, як міцне тіло Шаригіна налилося жадібною силою і ось - ось він кинеться на неї. Саме так вона відчувала себе вчора, коли взяв її на озері на руки.
-Зараз не до цього, Борь…
Шаригін покрутив головою, наче відганяв від себе очманіння, яке так швидко нахлинуло на нього. І майже простогнав:
-Доки жалитимеш мене, Оса? Ти мене таки доконаєш…
-Я не жалю, - посміхнулася Руся. - Я вбиваю!
-Кіллер? - після оціпеніння посміхнувся й Борька.
-Якоюсь мірою - так, - посмішка зникла з привабливих губ. - Є ще один нюанс: здебільшого я вбиваю очима.
-Мене ти вже вбила наповал. І не тільки очима…
-Ще не наповал. Тобі так тільки здалося, - і дістала з сумочки …дамський пістолет. Обережно поклала його на журнальний столик.
-Запальничка?
-У ньому кулі для…тебе призначені.
Від несподіванки у Бориса виокруглилися очі, сам собою розтулився рот.
-Не роби дурниць, - застерегла Руся від необачного кроку хлопця - Ти нічого не встигнеш. Гарантую!
І все ж таки Шаригін наважився на непомітний, здавалося б, рух рукою. Для когось, можливо, й так, але не для Русі. Мить - і в її руці пістолет, направлений на Шаригіна.
-Кенте, я ж не жартую. Повторюю для нетямущих: не жа - р - ту - ю!..
-Хочеш мене вальнути?
Запитання Шаригіна так і зависло в повітрі. У відповідь Руся - ні слова.
«Застрелить, і не здригнеться»,- оцінив невтішну реальність . Не знав, що йому тепер робити. Не розумів - де в її словах правда, де - обман. Чи вона за нього, чи проти нього? Прийшла допомогти, а чи вбити. І нічого він вдіяти, насправді, не зможе. Мабуть, вона все ж таки не повія, а птаха високого льоту. Що за птаха і якого рангу, не став обмізковувати. Тепер не до цього. Головне - вийти сухим із води. Із непривабливої ситуації.
А Печоріна, наче нічого й не сталося, продовжувала:
-Я повинна тебе була ще вчора вбити. Там, на озері.
-За…за що?
-За твоє приставання до мене, - знову зачарувала привабливою посмішкою.
-Я не приставав…Ти ж сама…
-Згвалтував мене, - але усмішка залишилася на губах.
-И .. и..
-От тобі й «и…и».
Вона поволі підвелася з крісла, знову примостила пістолет на журнальний столик. Пронизала сливами - очима наскрізь Борьку. І він відчув таку ж невпевненість у собі, як і на рингу. Вважав себе вольовим і сильним, а тут, бач, враз принишк, зів’яв, наче зненацька спійманий сачком метелик.
Звуками знайомої мелодії нагадав про себе мобільник, який лежав у її сумочці Обидва погляди впали туди. Руся достала «приймача», глянула, хто адресат. Відключила.
-Коханець? - насмішкувато поцікавився Борька.
-Ні. Дурак такий, як і ти, - вперше за час їхнього спілкування перебування нагрубила Руся і замовкла. Знову музичні акорди. Тепер уже у Кента.Скоро він у мене почервоніє від перевантаження, - буркнув Шаригін і ввімкнув мобілку.
-Це я, - впізнав голос Клямкіна, цього разу схвильований .- Борь, Руслана Печоріна в тебе?
-Так. Вона тут. А що?
-Ти її нікуди не відпускай.
-Ага, не відпускай…Поки що я в неї в полоні, а не вона в мене.
-Це краще.
-Що тут кращого? - не зрозумів, куди хилить Клямкін.
-Що ви разом, - зрадів Генка.- Вони дещо «пронюхали» і тепер полюють за вами обома. До твого під’їзду прибуде моя автівка. Вийдете з квартири тільки після їхнього дзвінка. Передай мобілку Русі.
Про що вони говорили, Шаригін не розчув. Печоріна тільки насамкінець промовила: «Зрозуміло». Що означало оте «зрозуміло» Борька не знав, навіть не здогадувався.
-Може, щось вип’єш ? - запитав господар квартири. - Все одно доведеться чекати.
-Гадаю, недовго. Від мінералки б не відмовилася, - думаючи про щось своє, автоматично відповіла Руся.
Борька приніс пляшку «Миргородської», налив у склянку, простягнув Русі.
-Люсю звільнили, - і…сльози виступили на очах дівчини. Одразу ж змахнула їх рукою, невесело додала. - Негоже сильним жінкам плакати, правда ж?
-Звідки звільнили? - розтривожився Шаригін. - Її що, заарештували?
-Ні. Тяжко поранено. Зараз у лікарні, під охороною міліції. А мені тепер туди не можна, «гераклівці» твою «хату» «пасуть».
-Хто її поранив?
-Не здогадуєшся?
-Не тільки здогадуюся, а й, здається, знаю - Кріт або Геракл…
-Ні. Гром…Є у них такий…
-Вчора з ним на рингу боксував…Прибив його, до речі. А він, блін, живучим виявився…
Щоб якось відвернути увагу від тяжкої пригоди, Борис зізнався:
-Ти мені цілу ніч снилася.
-Невже?
-Так. Правда.
-А я зовсім не спала.
-Чому?
-Справи, хлопче, справи. Ти ж у мене такий не один.
-Звичайно. Ще ж і Майстренко…
-Та ні. Він старий хрич…Тільки здатен роздивлятися мої…груди, - затнулася і чомусь почервоніла. Рум’янець виступив на обох щоках. Та швидко опанувала собою:
-У мене є молоді орли. Ти їх незабаром побачиш…
-І ти … з усіма?
-Ні. З тобою і Клямкіним…
-З Клямкіним? З Генкою? Нічого не розумію. Я вже на всі сто відсотків у всьому заплутався…І вчорашній незрозумілий вечір. І сьогоднішній незбагненний ранок, і твої зізнання, і…
-Тп - ру…- зупинила монолог Руся. - Чого такий вразливий? Ти що, не сучасний, юначе? Відкриваю перед тобою ще один секрет: у нас із Геною незабаром …весілля. Кент занімів, замовк, наче води в рот набрав. Йому здалося, що вічність минула, коли він спромігся запитати:
-І як ти йому поясниш про те, що вчора сталося між нами?
-Так само, як і ти своїй Оксані. Не зважай на дурниці, Борю.
-Гик…гик, - похлинувся водою Шаригін.
-Та не гикай, парубче. У мене робота така.
-І наліво, і направо …давати?
-Даю. Правда, здебільшого межи очей, - і Руся так несподівано застосувала один із прийомів самбо, що Шаригіна навіть не врятувала його боксерська реакція. Він пролетів над кріслом, зачепився ногою за журнальний столик і гепнувся посеред кімнати. Від болю занило плече, закололо в ребрах. А над ним - Руся, готова застосувати новий прийом.
-Ні - фі - га собі «дала»,- тільки й вимовив приголомшений Шаригін, як у двері подзвонили.
-Це не Генкині хлопці, - відскочила від Бориса Руся й схопила зі столика пістолет. - От і потренувалася. Вставай, Кенте, готуємося до самооборони. Покажи, чемпіоне, свій клас!
Крекчучи, Борис піднявся і тихесенько, «на носочках», підійшов до дверей, глянув у вічко. Так і є! Гості непрохані. Гром із добрячим синцем під оком (вчорашній подарунок від Кента) - попереду, двоє відморозків - за ним. Де ж Геракл із Кротом? Ага - а - а…. Повільненько піднімаються сходами. Обережні, дідько їх забирай!. У бій - громівців. А перемога - за нами розумними, сильними і вічними. «Дзуськи вам! - прошепотів Борька. - Фіг нас так просто візьмете!».
-Ти що, молишся? - спитала Руся, яка вже стояла поруч.
-Ага, молюся за їхні заблудлі душі, - відповів Борька і загадково посміхнувся. - Вся бригада їхня в зборі.
Він добре розумів, що потрібен їм, якщо не живий, то хоча б мертвий. Заважає як конкурент! Або будь з ними, або…
Про «або» не хотілося навіть думати. Попередив тихцем Русю:
-Їх п’ятеро…Вони озброєні…
-Справимося, - підтримала хлопця. - Відчиняй!...
Борька за себе не боявся: все ж таки раду якось дасть, а от Оса…Сам би розкидав непроханих гостей, а так…Що буде, те й буде…Подалі від глобальних роздумів, коли поруч реальна небезпека. І Шаригін брязнув ключем… Д вері вмить - на розхрист, у долю секунди до квартири вихором влетіли Гром, за ним ще двоє, а потім - Кріт. Геракл поки що не з’являвся. Це одразу помітив Борька.
-Де вона, сука лягава! - заверещав Гром.
-Я тут, - прорвався із вітальні спокійний голос Русі. Нападники із пістолетами напоготові кинулися до зали. І…завмерли. Перед ними з автоматом стояла Печоріна. Поруч, на столі, - два пістолети і граната.
«Звідки в неї стільки зброї? Ну, циркачка!» - Борька й сам був приголомшений таким поворотом справи. По - жіночому зваблива, але ж отой палець на спусковому гачку, мить - і…
-Так, - тихо, але впевнено звернулася до «окупантів». - Усіх скопом покласти, чи по одному?
-Та ти.. ти, сука лягава! Здала Майстра! - Гром зробив крок вперед. - Я не поняв у натурі…Ти чо? Але зупинила блискавично - миттєво пролунала черга в стелю.
-Я ніколи не жартую в таких ділах!
Знову пролунав постріл, тепер уже з пістолета.
-Я ж попереджала!
-Спокійно, братва! - гучно додав Шаригін. - Все путьом!..
-Чо’ пургу гониш? За лохів нас тримаєш, чи що?- занервував Гармаш.
Гром присів і схопився за руку, з якої на футболці враз з’явилася червона цяточка.
«Як вона так швидко підхопила вільною рукою пістолет? - здивувався Шаригін.- Майстра? Здається, так сказав Гром…Саме так і Ромка назвав колись Майстренка. Тепер усе зрозуміло…»
Борька нарешті вирвався з роздумів і коршуном кинувся на Крота. Удар у щелепу, той - на підлозі. Інші, мабуть, не чекаючи такої спритності, позадкували до передньої. Не стріляли: чи то забули, що в них у руках пістолети, чи не могли зрозуміти, як Оса так миттєвої реагує і влучно стріляє. Паніка все ж таки посіялася в їхніх душах. Хоч вони - не боягузи, але оговтатися після паніки ніяк не могли. Так буває, коли раптово кидаєшся в холодну купіль - перехоплює дух…Тут - гаряча купіль…
Борька у свої удари вкладав і силу, і набуту майстерність. Він гамселив і направо, і наліво, аж доки перед ним не з’явилося лице…Русі. Кулак завис над її головою - встигла присісти.
Навіть не помітив, як до квартири влетіли оперативники. Його тільки зупинив окрик: «Міліція! Всім стояти!» Та стояти, окрім Шаригіна, вже було нікому - всі лежали. Печоріна теж не встигла підвестися.
Над нею схилився Клямкін:
-Жива?
-Здається, - і кинула погляд на Бориса. - Правда, Кент ледве не вбив своїм кулачищем. Ледве встигла голову сховати. Теж мені боксер!...Чемпіон нещасний!..
-Неправда. Щасливий! - заперечив Шаригін і посміхнувся.
ДАЛІ БУДЕ.